Іван Мазепа. Тетяна Таїрова-Яковлєва. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Тетяна Таїрова-Яковлєва
Издательство: Фолио
Серия: Великий науковий проект
Жанр произведения: Биографии и Мемуары
Год издания: 2007
isbn: 978-966-03-8161-2
Скачать книгу
rel="nofollow" href="#n81" type="note">81. Один невірний крок, зарозуміле слово або вчинок – і Мазепа міг попрощатися зі своєю кар’єрою. Як тут не згадати запального молодика в приймальні короля Яна Казимира. «Нікому не вірив», напише Орлик. Звичайно, в обстановці постійних доносів, запеклої боротьби за становище в уряды, не кажучи вже про булаву. Адже приховувати свій «природний аристократизм», гординю і неабиякі здібності було зовсім не просто. Його освіта впадала в вічі – Величко так і писав: «…был придворным, беглым во всяких речах».

      Мазепі вистачало розуму, щоб усвідомлювати всю складність своєї ситуації. І саме в ці роки він починає шукати покровителів в інших колах. Там, де його дарування і знання могли оцінити за заслугами: в середовищі українського духовенства і московської знаті.

      Димитрій Ростовський (Туптало).

      Невідомий художник. Остання третина XVII cт.

      Варлаам Ясинський, митрополит Київський.

      Невідомий художник. 1684 р.

      Ми вже згадували про те, що сім’я Мазепи була тісно пов’язана з українським православ’ям. На якомусь етапі «самойловичівського періоду» Іван поновлює знайомство зі своїм учителем – колишнім ректором Києво-Могилянської академії, а нині чернігівським єпископом Лазарем Барановичем. Саме тут, у Чернігові, він познайомився і з Димитрієм Тупталом (Тупталенком), майбутнім святим Димитрієм Ростовським. У 1675 році Баранович посвятив Туптала в ієромонахи, а з 1679 року він служив у гетьманській церкві в Батурині82. За гетьманування Мазепи при його безпосередній підтримці й участі Д. Туптало почне видавати свої знамениті «Житія святих».

      У кінці 60-х років мати Мазепи приймає в Києві іночество, і її відданий син, поза сумнівом, стає частим гостем у київських монастирях. Звідси походить дружба Мазепи з архімандритом Києво-Печерської лаври Варлаамом Ясинським, теж його колишнім професором. Іван пізніше згадував про нього: «…отець пастир і благодєтєль мій великий». Надалі, ставши гетьманом, Мазепа зробить безпосередній вплив на обрання Ясинського київським митрополитом. Тоді ж Іван знайомиться ще з однією «висхідною зіркою» українського православ’я – Стефаном Яворським. Безумовно, підтримка впливового і тісно пов’язаного з козацтвом вищого духовенства допомагало входженню Мазепи в еліту лівобережної старшини. Та все ж час показав, що до таких контактів його штовхало не честолюбство, а швидше веління душі. Факт, який визнавали навіть недоброзичливці Мазепи, – він був глибоко віруючим83. Але не обмеженим фанатиком, а освіченою людиною неабиякого розуму, для якої певні християнські цінності були священними. Мазепа жваво цікавився богословськими питаннями, знався на них. Як тільки у нього з’являться гроші та влада, він усіляко підтримуватиме українське духовне відродження, робитиме все можливе й неможливе, щоб сприяти справжньому розквіту православної думки в Україні.

      «Самойловичівський»


<p>82</p>

Історія української культури. Т. III. К., 2003. С. 578.

<p>83</p>

Тільки в XXI ст. знайдуться голоси, які засумніваються в релігійності Мазепи. Мазепу можна звинувачувати в честолюбстві, гордині – але в тому, що він не був істинно православною людиною – це жахлива несправедливість, що не має під собою ніяких підстав.