Близько двох місяців продовжилося перебування Мазепи в Москві, і в результаті в травні вийшов указ про негайний виступ до Києва «бояром и воеводам, со многими полки»104. Можна не сумніватися, що перебування в столиці Мазепа використав для зміцнення своїх контактів і встановлення корисних знайомств.
Узимку 1680 року він знову приїжджає до Москви за дорученням Самойловича. Цього разу йшлося про поширення влади гетьмана на Слобідську Україну. Пов’язано це було з тим, що «зігнане» українське населення Правобережжя попрямувало саме на слобідський регіон. Слід зазначити, що цей регіон давно заселявся утікачами з України. Можна згадати хоч би військо Я. Остряниці, що оселилося в Чугуєві у 1638 році й відбудувало цю фортецю. Переговори Мазепа вів разом з племінником гетьмана Михайлом Самойловичем. Москва відповіла категоричною відмовою.
У 1680 році в Україні знову з’являється Голіцин в якості командувача російськими військами. Правда, військових дій йому вести не довелося, але перебування військ Голіцина відіграли вирішальну роль на російсько-турецьких мирних переговорах. 13 січня 1681 року був укладений Бахчисарайський договір. Уже в лютому 1681 р. Самойлович направляє в Москву до Голіцина Мазепу «значного товарища войскового», з дорученням усе розповісти «усно»105.
Голіцин на той час наближався до вершини влади. Він отримав нагороди106, повернувся до Москви, і його кар’єра стала просуватися із запаморочливою швидкістю. Здібності, розум, освіта і висока «порода» роблять його провідним боярином в оточенні Федора Олексійовича. Цар доручає йому займатися реформами оподаткування і військово-окружної. За його безпосередньої участі в січні 1682 року Земський собор оголошує про відміну місництва («местничества»). Це була революційна зміна, що відкривала шлях до оновлення Московської держави. Але варто відзначити, що відміна місництва і для самого Голіцина усувала родовитіших конкурентів дорогою до влади.
Цар Федір Олексійович на цей час був уже тяжко хворий, і 27 квітня 1682 року він помирає. Починається епоха стрілецьких бунтів, разом з Хованщиною, що залили Москву. Вона докорінно міняє долю Голіцина, рівно ж і Самойловича і Мазепи.
В умовах загибелі багатьох бояр і розгубленості серед Наришкіних, правителькою при малолітньому царі Петрові й хворобливому Іоанні стає Софія Олексіївна. Царівна Софія – це ще один міф традиційної російської історіографії107,згідно з яким усі попередники Петра найчастіше виставлялися поборниками варварства. Насправді вже той факт, що фаворитом Софії, її найближчим сподвижником став саме Василь Голіцин, прихильник «західної ідеї», відповідним чином характеризує і саму правительку.
Софія познайомилася з Голіциним під час хвороби Федора Олексійовича: він – його найближчий боярин, автор реформ і