– А що, не видно ще?
І лаявся собі під ніс, коли йому звідусіль відповідали, що ні. За хвилину вельможа їхав уже в інший бік і знову питав:
– А що? Не видно?
Тим часом важко було щось вгледіти, бо завіса туману розтяглася в повітрі. Лише близько десятої години ранку вона стала спадати. Голубе небо засвітліло над головами, горизонт очистився, і зараз же на західних мурах загукали:
– Їдуть! Їдуть! Їдуть!
Пан староста, а за ним пан Заглобa і три ад’ютанти магната жваво піднялися на наріжник мурів, з якого огляд був хороший, і стали дивитися в підзорну трубу. Трохи туману ще лежало біля землі, і здавалося, що шведські війська, котрі рухалися від Велончі, чвалали по коліна в цьому тумані, немовби виринаючи з розлитої води. Ближчі полки вже було чітко видно, так що неозброєним оком можна було розрізнити піхоту, яка рухалася стрункими шеренгами, і загони рейтарів. Ті, що були далі, натомість нагадували клуби чорної хмари, що насувається на місто. Повільно прибували полки, гармати, кавалерія. Видовище було прекрасне. Із середини кожного каре піхотинців стирчав угору дуже правильний чотирикутник списів. Між ними розвівалися різнобарвні стяги, найбільше було блакитних із білими хрестами та голубих зі золотими левами. Вони підійшли ще ближче. На мурах було тихо, а подув вітру доносив до захисників скрипіння коліс, дзенькіт зброї, тупіт коней і приглушений гомін людських голосів. Підійшовши на два постріли з фальконета, стали розтягуватися перед фортецею. Деякі піхотні каре розвалилися в безладні рої. Либонь, бралися за розкладання наметів і насипання шанців.
– Ось і вони! – видихнув пан староста.
– Є, песиголовці! – підтвердив пан Заглобa.
– Можна б їх, одного за одним, пальцем полічити.
– Такі досвідчені вояки, як я, не мають потреби лічити, лише оком кинути. Їх там десять тисяч кінноти і вісім піхоти з артилерією. Якщо одним гемайном або одним конем помилився, то готовий своїм майном за помилку заплатити.
– Невже можна так точно полічити?
– Десять тисяч кавалерії і вісім піхоти, щоб мені добре було! На Бога надія, що значно їх менше звідси піде, нехай я лишень хоча б одну вилазку зроблю.
– Чуєте, пане, наступ сурмлять!
І справді, сурмачі з барабанщиками виступили з полків, і загриміла бойова музика. Під її супровід підходили полки, які зупинялися далі, й оточили місто на відстані.