Слід зазначити, що волхви очолювали опір проти запровадження християнства на Русі. Коли християнство таки прийняли, офіційна церква знищила їх як носіїв поганського культу, згадування про волхвів стало нечастим і завжди мало негативне навантаження. Так, наприклад, декотрі давньоруські пам’ятки («Стоглав» 1551 року тощо) викривали їх як лжепророків, оскільки здатністю передбачати долю їх начебто наділяли біси.
Певною мірою послідовниками волхвів стали знахарі. Однак роль останніх була значно вужчою, ніж у свій час волхвів.
Сама природа, за своєю суттю, має лікувальні властивості й надає людині всі свої дари на оздоровлення. Знахарі і в давнину, і зараз чудово розуміють це й послуговуються такими засобами. У вузькому значенні знахар – це лікар, що задля оздоровлення використовує трави, замовляння, водолікування, поєднуючи їх із різними ритуалами.
Знахарство ж у загальному сенсі являє собою систему лікування хвороб, що ґрунтується на уявленні про їхнє надприродне походження. На думку знахарів, людські недуги з’являються внаслідок впливу зурочення, прокльонів, вселяння злих духів тощо. У стародавні часи знахарство не було відокремленим від народної медицини, але з розвитком науки ці дві галузі розійшлися, хоч подекуди знахарство й сполучає уявлення про надприродні та матеріальні причини хвороб (до матеріальних причин людських недуг знахарі долучають доволі-таки загальні: застуду, надмірну працю).
Головним лікувальним засобом знахарів було й лишається слово, бо саме замовляннями вони лікують переважну кількість хвороб. Є гадка, що більшість людей може опанувати прості прийоми лікування вроків, переляку, деяких хвороб саме через замовляння, адже в давнину замовляння й молитви передавали з покоління в покоління від старших молодшим морально стійким, сумлінним, чесним, а що найважливіше – добрим людям. Саме завдяки цьому від сивої давнини до сьогодення дійшли лікувальні замовляння та молитви як справді цінний та перевірений часом матеріал.
І хоч знання замовлянь щодо тих чи цих простих випадків досить поширене серед пересічних людей, умінням послуговуватися замовлянням, розумітися на них залежно від рівня складності недуги можуть похвалитися тільки справжні знахарі. Зрідка знахар володіє замовляннями супроти геть усіх хвороб: зазвичай він обирає певну сферу (якісь знахарі замовляють зубний та головний біль, інші – кров тощо). Замовляння зазвичай приховують від пацієнтів: вважається, що сказане комусь слово із замовляння спричинить втрату лікувальної сили. Тільки перед смертю знахар передає свої замовляння обраній особі, за умови суворої таємниці.
Чільною ознакою лікування знахаря постає те, що, беручи до уваги світогляд того, кого зцілює, він заспокоює хворого. Цьому сприяє, наприклад, техніка промовляння, що нагадує гіпноз: пошепки, одноманітним тоном.
Поширеним атрибутом знахаря є й вода, над якою також виконують замовляння.