Лабіринт духів. Карлос Руис Сафон

що бодай чогось варте в нашому житті, не дається легко, Даніелю. Коли я був молодий, то гадав, що, аби простувати по цьому життю, досить навчитися трьох речей. Зав’язувати шнурівки, це раз. Уміло роздягати жінку, це два. І читати, щоб насолоджуватися щодня сторінками, написаними проникливо й майстерно, це три. Мені здавалося, що чоловік, який твердо крокує по землі, уміє пестити жінку і здатен почути музику слів, живе довше, а насамперед – живе краще. Але роки навчили мене, що цього не досить і що іноді хочеться дістати можливість побути чимось більшим, ніж просто істотою, яка ходить на двох ногах, їсть, сере й займає тимчасово простір на цій планеті. І сьогодні долі, у її безмежній непритомності, забажалося надати тобі таку можливість.

      Я кивнув, не надто переконаний.

      – А якщо я виявлюся не гідним цієї можливості?

      – Даніелю, якщо ми з тобою в чомусь і подібні, то лише в тому, що нам обом поталанило зустріти жінок, на яких ми не заслуговуємо. Цілком зрозуміло, що в цій справі гідними є саме вони, а нам лишається тільки намагатися не підвести їх. Хіба не так?

      – Мені страшенно хотілося б погодитися з тобою, але я все ж вагаюсь.

      Фермін вибачливо похитав головою.

      – Не переймайся. Твою спроможність збагнути високий політ моєї думки затуманює та алкогольна суміш, якою я тебе нагодував. Але ж тобі відомо, що в цих справах я куди буваліший за тебе, і загалом я маю більше рації, ніж цілий сонм святих.

      – Тут я навіть не збираюся сперечатися з тобою.

      – І правильно робиш, бо зазнаєш нищівної поразки при першому ж наступі. Ти мені віриш, Даніелю?

      – Певно, що так, Ферміне. Я ж із тобою – хоч на край світу. Тобі це добре відомо.

      – Тоді зроби мені ласку й повір у себе так, як я вірю в тебе.

      Я глянув товаришеві в очі й поволі кивнув.

      – То як, – запитав Фермін, – до тебе вже повернувся здоровий глузд?

      – Гадаю, що так.

      – У такому разі прибери цей похнюплений вираз зі свого обличчя, переконайся, що твої тестикули на місці, й повертайся до палати, щоб обійняти Беа і свого сина, як чоловік, якого вони обоє з тебе зробили. І я тебе запевняю, що той хлопчина, з яким я мав честь познайомитися багато років тому під арками Королівської площі і який змусив мене відтоді стільки хвилюватися, стоїть лише на початку своєї пригоди. Перед нами ще довгий шлях, Даніелю, і те, що чекає нас на ньому, – не для дітей. Ти зі мною? Ти зі мною на той край світу, нехай би він був навіть за рогом цієї вулиці?

      Мені не лишалося нічого іншого, окрім як міцно обійняти товариша.

      – Що б я робив без тебе, Ферміне?

      – Помилявся б частіше. І, коли вже зайшла мова про обачність, май собі на увазі, що один із найпоширеніших побічних ефектів від споживання тої мішанини, якою я тебе напоїв, – це тимчасове послаблення соромливості й надмір сентиментальності. Тому, коли зайдеш до палати, поглянь просто в вічі своїй дружині, щоб вона знала, що ти кохаєш її.

      – Вона і так це знає.

      Фермін терпляче похитав