Можливо, він помиливися. Можливо, його таки знайдуть. Можливо, у світі не лишилося закутка, де він міг би сховатися й лишитися живим хоча б ще на один день, щоб розповісти про все. Урешті-решт, можливо, цей день був анітрохи не гіршим за будь-який інший, щоб припинити своє існування. І, коли вже така справа, то чому б зненацька не відкинути віко скрині й не постати перед своїми ворогами з котроюсь із тих рушниць, на яких він лежав? Краще померти за дві секунди від куль, ніж за два тижні, підвішеному до стелі катівні в замку Монтжуїк, від рук Фумеро та від його іграшок.
Фермін міцно стиснув одну з гвинтівок, намацуючи спусковий гачок. Лише тепер йому спало на думку, що зброя найпевніше не заряджена. «Байдуже», – подумав він. Зважаючи на його надзвичайну вправність у стрільбі, він мав усі шанси відстрелити собі півноги або в кращому разі потрапити в око статуї Колумба. Фермін усміхнувся на цю думку, обіруч притискаючи гвинтівку до грудей і намацуючи курок. Досі він ще ніколи не стріляв зі зброї, але подумав, що новачкам завжди щастить і що принаймні спробувати варто. Фермін звів курок і приготувався рознести голову донові Франсіско Хав’єрові Фумеро, відправивши того в рай чи в пекло, байдуже куди.
Кроки, утім, наступної хвилі стали віддалятися, таким чином позбавивши Ферміна його хвилинки слави й нагадавши, що всі великі коханці ні за ремеслом, ні за покликанням не народилися для того, щоб останньої миті стати героями. Він дозволив собі відітхнути й прибрав руки з грудей. Одяг пристав йому до тіла, наче друга шкіра. Фумеро та його прихвосні відходили. Фермін уявив їхні постаті, що зникають у темряві трюму, й полегшено всміхнувся. Може, вони шукали не його. Може, це була звичайна перевірка.
Аж тут кроки зупинилися. Запала могильна тиша, і протягом якоїсь хвилі єдине, що Фермін чув, – це власне серцебиття. Потім – ледве чутне шарудіння і тупотіння чогось крихітного й легкого, що бігало по віку скрині, лише за кілька сантиметрів від Фермінового обличчя. Він пізнав слабкий кисло-солодкий запах. Його товариш у дорозі, пацючок, нюшив крізь щілину, вочевидь, відчувши запах свого друга. Фермін хотів було вже шикнути на нього, щоб відігнати, коли в трюмі пролунав оглушливий вибух.
Куля великого калібру рознесла гризуна на шматки й пробила акуратний отвір у віку скрині, сантиметрів п’ять від Фермінового обличчя. Кров крізь щілину скрапнула йому на губи. Відтак Фермін відчув, як залоскотало в правій нозі й, поглянувши, виявив, що куля ледь-ледь не зачепила його ногу, розірвавши холошу, перш ніж пробити в дошці другий, вихідний, отвір. Промінчик імлистого світла перетнув темряву криївки, повторюючи траєкторію кулі. Фермін почув, як кроки повертаються й зупиняються просто біля його схованки. Фумеро присів навпочіпки перед скринею. Фермін побачив зблиск його очей крізь невеличкий прозір, що лишався між