Отже справжніми політичними діячами тієї пори були не імператори, а регенти та інші діячі із клану Фудзівара. Серед них було багато талановитих людей. У ті часи вдалося замирити айнів на півночі, зміцнити кордон на заході, так-сяк успішно поратися з економічними справами. Але водночас у країні наростала загроза сепаратизму на сході Хонсю – великі землевласники все більше відособлювались від центру. Вже у романі про Ґендзі бачимо роди Мінамото, Тайра та ін. Наступали великі для Японії часи перемін. Епоха «миру і спокою» залишилася в минулому, а от започатковані в ті часи шедеври поезії, літератури і мистецтва, особливий японський смак до красоти залишились на тисячоліття.
Культура і література епохи Хейан
Поруч із прогресом розвитку суспільних відносин і розбудови унітарної централізованої держави література стала вершиною творчого духу епохи Хейан. Прорив у літературній творчості стався завдяки розробці азбук кана (катакана і хірагана) із 50 фонетичних символів, що значно спростило процес письма. Стало можливим писати будь-який японський текст, не вживаючи китайських ієрогліфів. Водночас велику кількість складної термінології можна було записувати як ієрогліфами, так і каною. Ще довгий час хейанські придворні та інтелектуали продовжували вживати писемну китайську мову при оформленні офіційних документів, діловій переписці, написанні приватних щоденників тощо, вживаючи кана тільки при творенні поетичних творів.
(Примітка. З часом симбіоз ієрографіки і кани уможливив створення сучасного японського письма, що передає все багатство вираження в живій розмовній мові. В японському письмовому тексті в кожній синтагмі коренева основа подається, як правило, ієрогліфами, а граматичне оформлення – каною. Правда, при цьому звучання ієрогліфа має бути передано або он-ним (старокитайським), або кун-ним (корінним японським) читанням, які читач повинен знати. Але це тема іншої розмови.)
У IX–XI століттях вважалося, що грамотний чоловік має записувати виклад своїх думок китайськими ієрогліфами («отоко модзі» – чоловічі знаки), а жінка може писати і хіраганою. Отже, хірагана активно вживалась придворними дамами та іншими шляхетними жінками, які й створили більшу частину творів хейанської літератури. Адже відомо, що фонетичні системи письма дозволяють виражати будь-які нюанси розмовної мови, тоді як нефонетичне письмо може фіксувати тільки ту тематику вираження, яка відібрана для письмової передачі. Основні теми, яким здебільшого приділяли увагу жінки, – кохання, природа, свята і… як ми бачимо, красне письменство. Жіноча література епохи Хейан, в якій люди і події розглядалися прискіпливим жіночим оком, залишається цікавою для читачів і через тисячу років.
Література епохи Хейан пройшла три стадії розвитку. Спочатку спостерігаємо