Нарешті комдив теж відчув, що змерз. Підняв голову до тьмяних зірок, заволочених туманною плівкою хмар, і щодуху закричав – диким голосом, схожим одночасно на рик тигра, вовка й гієни, – мов намагався розірвати приголомшливе мовчання високих небес.
Розділ 3
– Подавай! Подавай! – захриплий Морозов кричав на свого підручного, який загубив кінець кулеметної стрічки. Сотні куль різали повітря на дрібні смужки, кришили на мільйони шматочків. На широкому Миколаївському ланцюговому мосту вже четверту годину кипів бій. У третій арці, що майже посередині, прикриваючись стіною зі спиляних на схилах пагорба дерев, засіли захисники Києва. Сніг обсипався з гілок і притрушував барикаду, наче борошном. Ящики і мішки з землею прикривали низ споруди. Стрілянина велася з обох боків. Гуркіт стояв шалений. Червоні вже кілька разів намагалися штурмувати міст, кидаючи піхоту під щільний вогонь кулемета «Максим», яким добре орудував Морозов, – його гучні прокльони чутно було за кілометр. Обстрілювати міст із гармат не наважувалися – ніхто не бажав його зруйнувати. Тому діяли у старий, дідівський спосіб: піхотними атаками до плетеної огорожі. Але навіть якби більшовики прорвалися крізь першу перешкоду, за нею була ще одна. Просто на початку мосту, неподалік від каплиці, що здіймала свої бані до низького неба, зводилася третя барикада, з якої стирчало дуло ще одного «Максима» – другого й останнього, який був у розпорядженні українців. Павло Гаврилович метався між двох барикад, підганяв жовнірів, які зводили третю. Часу не вистачало, а бійці Муравйова люто накидалися на українських бійців, намагаючись дістати кулеметника. Вони спорудили щити з мертвих тіл своїх товаришів, стріляли і намагалися переміститися ближче до третьої арки. Тому іноді з десяток гайдамаків робили вилазки і з гучним криком обрушували на голови червоноармійців драгунські та козацькі шашки, проламуючи черепи, повні комуністичних ідей. Такі контратаки не минали без жертв серед київських оборонців, і вони під прикриттям кулемета витягали поранених, які стогнали або голосно кричали. Тоді до них з правого боку моста підганяли віз, вантажили поранених і відвозили до київського військового шпиталю.
Ближче до вечора українці відбили три атаки, не дозволивши ворогові досягти такого бажаного правого берега Дніпра. Павло Гаврилович сидів біля величезного вогнища, яке палахкотіло на спуску до мосту. Поруч хропів утомлений підсотенний Морозов, накритий трьома шинелями. Часом він бурмотів щось крізь сон, складаючи слова у довільному порядку, лаючись і матюкаючи більшовиків на всі заставки. Вітко поглядав на товариша і вслухався у перестрілки, що час від часу спалахували на мосту. Вартові змінювалися, охороняючи третю арку, а решта вояків уже доробила другу барикаду, залишивши лише місце для проїзду возів, і палила багаття. Рожеве