Потряс тичкою, і маленькі шпильки інею посипались на землю.
– Ще б спав! – гукнула за його спиною прибиральниця школи Настя. – Бродить зранку чогось по снігу.
– Вуйно Насте, а у вас є корова?
– Ну, то й що?
– То вона сьогодні вночі буде говорити?
– Хто це тобі казав?
– Тато. Ну, буде?
– А ти піди та й послухай.
Гайвороння з криком пролетіло над головою.
– Якби я мав рушницю, то всіх би їх перестріляв! – і Грицько покотився, як клубок, по дорозі.
– У-у! У-у-у!
Здоганяв чиїсь сани.
– Стійте, вуйку, стійте! – кричав на весь голос.
– Чого, загубилося щось?
– Стійте!
Замівши круто півдороги, коні зупинились.
– Вуйку! – відхекувався Грицько. – А підвезіть!
– Іди геть, шибенику! – розсердився дядько і цвьохнув батогом. – Орися он хвора, по лікаря їду… – і рвонув коней.
Грицькові стало раптом гірко. Це ж батько тієї Орисі, що сидить з ним на одній парті. Згадав – і тьохнуло в грудях. І Грицька ніщо вже не тішило: ані білий сніг, ні заячі сліди по городах, ні намиста інею на гілках.
Але в школі смуток трохи розвіявся. Там стояла прибрана ялинка, блищали на ній іграшки, і свічки були прикріплені на гілках напоготові. Грицькові аж дух запирало від нетерплячки побачити, як то буде виглядати ялинка, коли в класі стане темно, а свічки засвітяться. А він продекламує «У лісі, ой, у темному» і чим голосніше, тим буде краще. Та знову йому пригадалась Орися. І знову відлетіла радість.
Прийшов учитель Іван Юхимович.
– Ти вже на ялинку, Грицьку? – спитав він привітно.
– Вже.
– Рано дуже. Але нічого, будеш мені допомагати.
І Грицько незчувся, як повечоріло. Стругав смеречину, тикав гілки за портрети, різав ножицями лубкий папір на великі квадрати.
– А це нащо?
– Побачиш, Грицьку.
Іван Юхимович відкрив паперовий мішок, повний пакуночків з цукерками й печенням.
– Гі-і-і, – заіскрились очі у Грицька.
– А це подарунки Діда Мороза. Кортить побачити? Що ж, бери тепер, щоб слинка не текла. Грицько несміливо взяв подарунок і подякував. Та щось у маленькому серці захлюпотіло й теплом розлилося в грудях. Орися дуже хвора й на вечорі не буде, і подарунка не дістане, йому стало дуже жаль Орисі. Загорнув пакуночок і задумався.
Надворі смеркало. Густішало повітря. Кричало гайвороння на сніговицю. До школи почали сходитися батьки і діти. Грицько спробував повторити слова вірша, але перед очима стояла Орися. Така червона від гарячки, а мама плаче…
Діти вже прибирались до хороводу. Зараз погасять світло й засвітять ялинку. Хтось прикручував гніт у лампі.
Грицько аж зморщив чоло. Кинувся до вікна – там уже колихалася над снігом темрява, кинувся з коридору в клас – там горіла вогнями ялинка, й розтоплене золото капало з неї на підлогу. Так гарно, а Орисі нема. Билося серце, як спіймана пташка.
Повернувся