Проект «Україна». Галичина та Волинь у складі міжвоєнної Польщі. Литагент «Фолио». Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Литагент «Фолио»
Издательство: Фолио
Серия: Проект «Україна»
Жанр произведения: История
Год издания: 2017
isbn: 978-966-03-7819-3
Скачать книгу
справах контактувати з міністрами польського уряду. У 1927–1928 рр. спроби українсько-польського зближення здійснював воєвода П. Дунін-Борковський. Достатньо резонансною стала участь членів УНДО в урядовому рауті 4 вересня 1927 р. з нагоди відкриття у Львові Східних торгів.[162] З українського боку в акції брали участь К. Левицький, А. Говикович, Д. Лопатинський, М. Заячківський, О. П’ясецький, М. Рудницький, Я. Колтунюк і Л. Кульчицький. Жорстку критику цих діячів розпочав «Новий час» Д. Палієва, назвавши участь діячів УНДО «угодовими тенденціями», що суперечили ідеології та тактиці об’єднання, і вимагаючи відрахування цих діячів із партії.[163]

      Воєвода П. Дунін-Борковський прагнув зближення поляків і українців, передусім на товарисько-приватному рівні. На організовані зустрічі (т. зв. «чорні кави») приходили відомі польські (Голуховський, Г. Дідушицький та ін.) та українські (Д. Левицький О. Луцький, Ю. Павликовський, І. Кедрин-Рудницький) громадсько-політичні діячі. «Чорні кави» давали змогу реально оцінити відносини між обома народами в неофіційній обстановці. На цих зустрічах члени УНДО могли зорієнтуватися в тому, які представники польської сторони мали реальний вплив на зміну політики уряду щодо українців. Натомість польські діячі намагалися співпрацювати з правим крилом УНДО, що виступало за «реальну політику» і, маючи авторитет в українському суспільстві, могло б впливати на зменшення ворожих настроїв щодо держави. Водночас зустрічі-конференції, які почастішали у 30-х роках ХХ ст., на практиці мали для урядовців невелике значення, адже відомо, що у них не брали участі головні дійові особи польського політикуму.[164]

      Прихильники «реальної політики» в УНДО, які симпатизували П. Дуніну-Борковському, намагалися використовувати його для залякування уряду так само, як і останній використовував воєводу для заспокоєння українців. Варто наголосити, що організовані зустрічі у воєводи загалом сприймали негативно по обидві сторони: поляки звинувачували П. Дуніна-Борковського та його прихильників у «запроданстві українцям»; українці критикували діячів, котрі зустрічалися з поляками і «продавали Україну».[165]

      Незважаючи на те, що Народний з’їзд 1928 р. свідчив про необхідний наступ по всьому фронту національного життя, в УНДО відбувалися зміни на користь «реальної політики» і налагодження відносин із польською стороною. Цього потребувала ситуація в освітньо-культурній та господарській галузях українського суспільства. Виразніше вимагали цього представники господарських кіл, пов’язаних з УНДО, зокрема Центробанку, Земельного гіпотетичного банку «Сільський господар», «Дністра» і «Карпатії», Українського педагогічного товариства «Рідна школа» і «Просвіти».[166]

      На цю тему розгорнулися дискусії у Львівському міщанському братстві та інших організаціях «легального сектору». Помірковані діячі висловлювали незадоволення політикою Центрального комітету. Така ситуація склалася в час виборів


<p>162</p>

Прикрий інцидент // Діло. – 1927. – 14 верес.

<p>163</p>

Кедрин І. Життя – події – люди. – С. 214.

<p>164</p>

Кедрин І. Життя – події – люди. – С. 214.

<p>165</p>

ЦДІАУ у Львові. – Ф. 581. – Оп. 1. – Спр. 109. – Арк. 11.

<p>166</p>

Єдність думок // Діло. – 1928. – 22 жовт.