Проект «Україна». Галичина та Волинь у складі міжвоєнної Польщі. Литагент «Фолио». Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Литагент «Фолио»
Издательство: Фолио
Серия: Проект «Україна»
Жанр произведения: История
Год издания: 2017
isbn: 978-966-03-7819-3
Скачать книгу
клич і сей постулят національно-територіальної автономії потрібний нам також як дороговказ до нашої найвищої національної мети, щоби ми прямуючи до неї не заблудили, так як блудили наші провідники, що блукаючи між Денікіним і большевиками, між Камінцем Под. [ільським] і Варшавою, між Парижем і Москвою – не тільки найвищої, але й найближчої мети не осягнули, аж заблудилися вкінці до ухвали Ради Амбасадорів з 14 березня 1923 р.».[126]

      Резолюція Народного з’їзду УНТП (травень 1923 р.) про автономію спричинила розкол не тільки в самій партії, а й у національно-державницькому таборі Західної України. Під тиском Незалежної групи УНТП (перебувала під впливом Є. Петрушевича і Закордонної групи УНТП), інших політичних партій національно-державницького табору Західної України цю резолюцію було анульовано з’їздом УНТП у квітні 1924 р..[127]

      Нову програму партії було затверджено на з’їзді УНТП 21 травня 1923 р. у Львові. Захищаючи позицію самостійності й соборності Української держави, трудовики висунули «домагання повної, однопільної національно-територіальної автономії Галичини з Лемківщиною, Волинню, Холмщиною, Підляшшям і Поліссям з окремим повноправним сеймом і окремою автономною владою цих земель».[128] Повністю порвавши із закордонним проводом і відкинувши ідею «спільного фронту» українських партій, голова партії В. Охримович заявив: «Треба зірвати з поглядом одної тактики для ріжних груп і партій».[129] Негативно ставлячись до радянської влади в Україні й орієнтуючись передусім на власні сили, партія таки наполягала: «мусимо орієнтуватись на наш національний центр, на Київ».[130]

      Українська парламентська репрезентація також переживала складний процес формування своєї політичної програми. Від січня до березня 1923 р. українські посли намагались уможливити співпрацю з польською владою. Тогочасний прем’єр-міністр Польщі В. Сікорський обіцяв голові УПР А. Васильчуку поступки для українців у господарській та культурній галузях, якщо їхні посли визнають польську державність і голосуватимуть за державний бюджет. У лютому 1923 р. УПР проголосувала за довіру урядові В. Сікорського, однак той не дотримав обіцянок. Дискусії щодо політичної платформи призвели до відставки голови УПР А. Васильчука; 22 березня новим головою обрано С. Підгірського.

      Новообраний голова висунув таку програму: «1) домагатись практичних результатів праці по програмі: «Чого хоче список 16»; 2) свою політику оперти на потребах широких народніх українських мас та тісному зближенні організацій з українськими громадянами Галичини; 3) для скріплення тактичних позицій поновити єднання з клюбами меншостей».[131]

      Налагодження контактів з Народним комітетом УНТП, безперечно, було позитивним чинником у розробленні єдиної програми українського визвольного руху, однак інші політичні сили не підтримували її. На засіданні українського сеймового клубу 20 червня Самійло Підгірський запропонував скликати Національний конгрес усіх українських


<p>126</p>

Охримович В. За автономію (Моя відповідь) // Діло. – 1923. – 1 лип.

<p>127</p>

Детальніше див.: Соляр І. Українське національно-демократичне об’єднання: перший період діяльності (1925–1928). – Львів, 1995. – С. 4 – 20; Його ж: Консолідаційні процеси національно-державницьких сил Західної України (1923–1928). – Львів, 2010. – С. 35–59.

<p>128</p>

Головні точки програми Української Народньої трудової партії. – Львів, 1923. – С. 4.

<p>129</p>

Діло. – 1923. – 24 трав.

<p>130</p>

Діло. – 20 трав.

<p>131</p>

ЦДІАУ у Львові. – Ф. 392. – Оп. 1. – Спр. 3. – Арк. 21.