У постанові ЦК УНДО від 13 травня 1926 р. націонал-демократи рішуче виступили за утворення в Західній Україні спільного національного фронту всіх українських партій, щоб розробити й успішно реалізувати спільний план боротьби.[142] Однак соціалістів-радикалів не влаштовувала політика УНДО щодо польського уряду, яку Українська соціалістична радикальна партія (УСРП) разом із комуністичними партіями й організаціями назвали «угодовською». У ставленні до Радянської України соціалісти-радикали й надалі залишалися на позиціях повного несприйняття політики українізації та ін. Загострення боротьби за «Просвіту», «Луги» та за інші товариства зробило неможливим створення широкого міжпартійного об’єднання чи міжпартійної ради. Інші державницькі партії потрапляли під вплив КПЗУ і КП(б)У.
Наголосимо, що ставлення членів УНДО до українських партій краю було різним. Діяльність КПЗУ, москвофільських та угодових партій вони вважали «шкідливою» і «протинаціональною». Тому націонал-демократи закликали до рішучішого їхнього поборювання. Незадоволення виявлялося також в оцінці діяльності УСРП і Сельсоюзу: «стоячи на виключно клясовому становищі, в останньому часі звертають головну увагу на поборювання національного табору і тому ослаблюють сили української партії як цілости в боротьбі з ворожим наступом».[143] Але саме з цими партіями націонал-демократи об’єднувались у боротьбі проти політики польських владних структур.
Програму партії затвердив II Народний з’їзд УНДО 19–20 листопада 1926 р. Підтвердивши мету націонал-демократів – здобути соборну і незалежну демократичну Українську державу, захищати принцип політичного самовизначення українського народу на західноукраїнських землях, суверенність його прав, конституційно-парламентський устрій, програма не передбачала створення міжпартійної ради та порозуміння з іншими національними меншинами, до того ж вилучено пункт, у якому Радянська Україна розглядалась як проміжний етап до незалежної Української держави. Припускаємо, що це було зроблено з тактичних міркувань: програма, яка претендувала на платформу консолідації всіх національно-державницьких сил, уникала конкретизації положень із найгостріш ідеологічних проблем. Цю функцію виконували резолюції Народного з’їзду відповідно до динамічних змін політичного життя Західної України.
В економічних питаннях партія виступала за надання землі без викупу безземельним і малоземельним селянам, за перехід промислових підприємств у власність держави, за розвиток кооперативного руху, дрібного промислу, ремесел, торгівлі та за охорону умов праці робітників. Передбачалося створення Головної економічної ради, яка б координувала діяльність економічних установ краю: «Центросоюзу», «Маслосоюзу», «Сільського господаря»