Здерши голову, Боронь стежив за клубами сизого диму, що шарами заповнював коридор. Крізь розмірений перестук коліс став просочуватися з рур шепіт гарячої пари. Почулося булькання води, він відчув її теплий натиск в батареях: вечір був холодний, запрацювало опалювання.
Моментально лампи під стелею раптово заморгали світляними віями і згасли. Але ненадовго, в наступну ж хвилину старанний регулятор поспішно уприснув свіжу порцію газу, який підживив слабнучи пальники. Боронь зразу ж розпізнав його специфічний терпкий запах, що нагадує волоський кріп, в’їдливий і дурманний, він забивав аромат тютюну…
Раптово йому здалося, що він чує чалапання босих ніг по коридору.
– Дух, дух, дух, – гучно відлунювали кроки, – дух, дух, дух…
Кондуктор відразу зрозумів, що це значить: не вперше чує він у потязі те чалапання. Висунувши голову, кинув погляд в похмуру перспективу вагону. В самому кінці, там, де стіна заламується і відступає до купе першого класу, він на якусь секунду углядів його голу, як завжди, спину, залиту рясним потом, на одну-єдину секунду промайнула перед очима його зігнута каблуком фігура.
Боронь затремтів: Смалюх знову з’явився в потязі.
Вперше він привидівся йому двадцять років тому – за годину до страшної катастрофи, що трапилася між Знічем і Княжими Гаями, коли загинуло сорок осіб, не кажучи вже про величезну кількість поранених. Кондуктор мав тоді тридцять років і ще міцні нерви. Дотепер пам’ятав усі подробиці катастрофи, аж до номера нещасного потяга. Він тоді чергував у хвостових вагонах, може, тому й уцілів. Гордий тільки що одержаним новим чином, відвозив додому наречену, бідну свою Касюню, що стала однією із жертв тодішньої трагедії. Пригадує, як посеред розмови з нею раптом його незборимо потягнуло в коридор. Не маючи сил опертися, вийшов. І тоді побачив у тамбурі, біля самого виходу, зникаючу постать голого велетня: тіло його, вимащене сажею і залите брудним потом, виділяло задушливий сопух: був у ньому запах волоського кропу, задуха чаду і сморід мастил.
Боронь кинувся за ним навздогін і ледь не схопив, але велетень на очах розтанув у повітрі. Чув тільки якийсь час тупіт босих ніг по підлозі: дух, дух, дух – дух, дух, дух…
За якусь годину їхній потяг зударився зі стрічним швидким…
З тієї пори ще двічі йому зустрічався Смалюх і щоразу, як заповідь нещастя. Він бачив його під Равою за кілька хвилин перед тим, як потяг зійшов з рейок. Смалюх біг дахом вагону і махав йому запацьканою шміром шапкою, яку зірвав з розпашілої голови. Виглядав він не таким страшним, як раніше, і все обійшлося без значних жертв: злегка поранилося кілька осіб, але загиблих не було.
А п’ять років тому, прямуючи пасажирським поїздом до Бонська, кондуктор помітив його між двох вагонів стрічного товарняка. Смалюх примостився на буферах і, ставши навпочіпки,