Пас він корову за селом на толоці, побіля річки, на вигоні в селі, деінде ще. Пас із ранньої весни й до пізньоїпізньої осені, аж до Покрови, до того, як мороз сковував землю, і під снігом корова вже не могла скубти травичку – лише тоді муки малого Луки закінчувалися, і він нарешті міг піти у школу. Інші діти вже давно вчилися, з початку осені, а батько мій приходив до науки або в кінці листопада, або як тепла осінь була – і на початку грудня. Приходив і швидко наздоганяв учнів – за це його вчителі приймали, коли б він не з’явився. У маленького Луки був непомірний потяг до знань і велика кебета до навчання – схоплював усе на льоту! В п’ять років Лука вже вмів читати й писати. Забігав він до школи й просив дати йому «щонебудь» почитати – йому давали, бо знали, що хлопчик діда Макара дуже акуратний і книжку поверне цілу-цілісіньку. Так отож, аж із першим снігом корову нарешті ставили до повітчини, і маленький пастушок, почепивши через плече полотняну торбинку, пофарбовану бузиною, легенько вдягнений в якихось батькових шкарбунах та благенькій свитинці, з нетерпінням, аж підстрибуючи біг до церковнопарафіяльної школи. Завжди був найкращим учнем, з ходу все вловлював, і йому не треба було по двічі повторювати. Читав гарно і легко, пам’ять мав просто незвичайну – міг з одного прочитання запам’ятати цілу сторінку суцільного тексту. Будучи ватагом від природи, у школі завжди ходив в активістах, гарно співав у шкільному хорі, випускав стінгазету і непогано малював (малював він все життя гарно і все життя в колгоспі випускав стінну газету – то його було улюблене заняття). Одне слово, був усюди на видноті, все вмів, усе встигав, і ним не могли нахвалитися і віщували йому велике майбутнє.
У школі (за більшовиків вона стала загальноосвітньою) він провчився до двадцять першого року, закінчивши десь чотири класи – більше тодішня школа не мала.
Почалося нове життя, і Лука неповних дванадцяти років (зростом маленький, худенький від постійного недоїдання, погано зодягнений, але чи не найграмотніший у селі) з головою поринув у нове революційне життя. Все в ті ж неповні дванадцять років він разом із своїми друзями та двоюрідними братами Чемерисами – Панасом Пилиповичем та Архипом Пилиповичем і найближчим другом своїм, Юшком Антоном Опанасовичем, відкрили у 1921 році в селі першу хату-читальню і були її активістами. Батько невдовзі став завідувачем хати-читальні, а коли організували лікнеп, був його учителем і вчив дорослих так, що всі до нього йшли охоче. Там же йому вперше приглянулась дівчина Шура, на прізвище Гуржій, із середняків, яку він учив і з якою згодом побрався, ледве їй виповнилося п’ятнадцять років. (Як по-чесному, згадувала мати, то їй тоді й