А оскільки певність, яка виникала у пророків унаслідок знамення, була не математична (тобто яка випливала із необхідності поняття сприйнятої або баченої речі), а тільки моральна (і знамення давалися лише з метою переконати пророка), то звідси випливає, що знамення давалися згідно з думкою і розумінням пророка. Отож знамення, яке робило одного пророка переконаним у його пророцтві, другого, який мав іншу думку, не могло переконати, і тому знамення кожного пророка були різними. Також і саме одкровення різнилося, як ми вже говорили, у кожного пророка з огляду на властивості фізичного темпераменту, уяви, а також і в залежності від думок, засвоєних раніше. Залежно від темпераменту пророцтва розрізнялися таким чином: якщо пророк був людиною веселою, то йому були відкривані перемоги, мир і все, що викликає в людей радість. Такі люди зазвичай дуже часто уявляють подібні речі. Навпаки, якщо пророк був меланхоліком, то йому були відкривані війни, покари і всілякі лиха.
Таким чином, наскільки пророк був співчутливим, ласкавим, гнівливим, суворим тощо, настільки він був і схильніший до тих чи інших одкровень. За властивістю уяви пророцтва розрізнялися таким чином: якщо пророк був людиною зі смаком, то й душу Бога він сприймав у вишуканому стилі; а якщо грубуватий – грубо. Те саме було і стосовно одкровень, які уявлялися в образах, а саме: якщо пророк був селянином, то йому уявлялися воли і корови тощо; якщо ж воїном – полководці, війська. Якщо, нарешті, він був придворним царя – царський трон. Нарешті, пророцтва розрізнялися і за несхожістю думок пророків, а саме: чаклунам («Євангеліє від Матвія», 2), які вірили в астрологічні нісенітниці, народження Христа було відкрито тим, що вони уявили зірку, яка зійшла на сході. Жерцям Навуходоносора («Книга Єзекіїля», 21:26) – спустошення Єрусалима було відкрито за нутрощами тварин, про що той самий цар довідався і від оракула, а також за напрямком стріл, кинутих угору, в повітря. Згодом пророкам, які вірили, що люди діють за вільним вибором і власною могуттю, Бог відкривався байдужим і таким, який не знає про майбутні людські дії. Все це окремо ми тепер доведемо на підставі самого Письма.
Отож перше виявляється із відомого випадку з Єлисеєм («II книга Царів», 3:15), який став вимагати гуслі, щоб пророкувати Єгораму, і міг сприйняти душу Бога лише після того, як він став насолоджуватися музикою гуслів. Тоді вже він провістив Єгораму з союзниками радісну подію. Раніше це не могло трапитись, тому що