Але повернімося до пророків, суперечливі думки яких ми також вирішили відзначити. Рабини, які залишили нам (як розповідається в трактаті «Шабат», глава 1, аркуш 13, сторінка 2) ті пророчі книги (які існують нині), знайшли судження Єзекіїля до такої міри суперечливими з думками Мойсея, що мало не вирішили не допускати його книгу до числа канонічних і цілком сховали б, якби якийсь Ананія не взявся пояснювати їх, що, кажуть, нарешті він і зробив з великим трудом і завзяттям (як там розповідається). Але яким чином він це зробив, тобто: чи написав якийсь коментар, який, можливо, загинув, чи (наскільки вистачить сміливості) змінив і прикрасив на свій розсуд самі слова і Промови Єзекіїля, – цього ніхто не знає.
Що б там не було, принаймні глава 18 явно не узгоджується з віршем 7 глави 34 «Виходу» і з віршем 18 глави 32 «Книги Єремії» та інших. Самуїл вірив, що Бог, коли раз вирішить щось, ніколи не жалкує щодо рішення («І книга Самуїлова», 15:29), бо Саулу, який каявся в своєму гріху та хотів поклонитися Богові і випросити в нього прощення, він сказав, що Бог свого рішення про нього не змінить. Єремії ж було відкрито (18:8, 10) протилежне, а саме: що Бог, чи вирішив він для якогось народу щось на шкоду, чи щось на благо, жалкує з приводу свого рішення, якщо тільки люди від часу присуду змінилися на краще або на гірше. А Йоіл вчив, що Бог жалкує тільки з приводу зла (2:13). Нарешті, із «Буття» (4:7) вельми чітко видно, що людина може побороти спокуси гріха і чинити добро. Адже це говориться Каїну, який, проте, як видно з самого Письма і з Йосифа, ніколи не поборов їх. Це ж саме очевидним чином випливає і з щойно наведеної глави Єремії, адже він говорить, що Бог жалкує щодо свого рішення, виголошеного на шкоду або на благо людям, зважаючи на бажання людей змінити звичаї і спосіб життя. А Павло, навпаки, нічого не вчить ясніше від того, що люди не мають жодної влади над спокусами плоті, хіба що з особливого покликання і ласки Божої. Дивись «Послання до римлян» (9:10 і далі, 3:5 і 6:19), де він, приписавши Богу справедливість, наголошує, що говорить так за людським способом і заради немочі плоті.
Отож звідси більш ніж достатньо виявляється те, що ми мали намір показати, а саме: що Бог пристосовує одкровення до розуміння і думок пророків і що пророки могли не знати речей, які стосуються