від нього. Отож його вживають: 1) для означення дихання, як у Псалмі (135:17):
«В їхніх вустах нема віддиху»; 2) для означення життєвого начала або дихання, як у «Книзі Суддів»(15:19):
«І вернувся його дух», тобто він ожив. А тому його вживають ще й у третьому значенні – мужність і сила, як це в «Книзі Ісуса Навина» (2:11):
«І не стало вже духу в людини». Також у Єзекіїля (2:2):
«І ввійшов в мене дух (або сила),
і звів мене на мої ноги». Звідси воно вживається в четвертому значенні – таланту, здібності, як це у Йова (32:8):
«Справді, дух – він у людині», тобто знання не обов’язково притаманні старим, оскільки я гадаю тепер, що воно залежить від особистого таланту і здібності людини. Так само [і в книзі] «Числа» (27:18):
«Муж, що в ньому Дух». Потім береться п’яте значення – голос відчуття (sententia animi), як [у книзі] «Числа» (14:24):
«За те, що з ним був дух інший», тобто інший голос відчуття або інша думка. Так само в «Приповістях Соломонових» (1:23):
«Я виллю вам духа свого», тобто думку. І в цьому сенсі вживається для позначення волі або рішення, прагнення і поривання душі (appetitum et impetum animi). Як це у Єзекіїля (1:12):
«Туди, куди бажав дух (або воля)
ходити, вони йшли». Також в Ісаї (30: 1):
«І складають умови, –
та без духу мого». І глава 29:10:
«Бо вилив Господь на вас духа глибокого сну», тобто бажання [спати]. І [в «Книзі] Суддів» (8:3):
«Тоді заспокоївся їхній дух», тобто поривання. І в «Приповістях Соломонових» (16:32):
«Хто ж панує над собою самим (або прагненням своїм),
ліпший від завойовника міста». Ще там само (25:28):
«Людина, що стриму не має для духу свого». І в Ісаї (33:11):
«Дух ваш – огонь, який вас пожере…». Далі, це слово
ruagh, оскільки воно означає дух (animus), служить для висловлювання всіх пристрастей (passiones) душі, а також і дарунків, як, [наприклад]: «Високий дух» – для позначення гордощів, «занепалий дух» – для позначення смирення, «злий дух» – замість ненависті й меланхолії, «добрий дух» – замість прихильності, «дух ревнощів», «дух (або прагнення) розпусти», «дух мудрості, розсудливості, хоробрості», тобто (оскільки по-гебрейськи ми частіше вживаємо іменники, ніж прикметники) дух (animus) мудрий, розсудливий, хоробрий, або доблесть мудрості, розсудливості, хоробрості; «дух благовоління» тощо. 6) Означає сам розум (mens) або душу (anima), як то в «Еклезіасті» (3:19):
«І для всіх один подих (або душа)»; (12:7):
«А дух вернеться знову до Бога, що дав був його!» 7) Нарешті, це слово означає сторони світу (через вітри, які дмуть від них), а також сторони всякої речі, зверненої до тих сторін світу. Дивись «Єзекіїль» (37:9, 42:16, 17, 18, 19 та інші).
Тепер слід зауважити, що якась річ стосується Бога і називається Божою: 1) тому що належить до природи Бога і складає ніби частину Бога, як, наприклад, коли кажуть: «могутність Бога», «очі Бога»; 2) тому що перебуває під владою Бога і діє за волею Божою; так, небеса називаються в Письмі «небесами Божими» тому що вони служать колісницею і житлом Бога; Асирію називають бичем Божим, Навуходоносора – рабом Божим тощо; 3) тому що присвячена Богові, як «храм Божий», «назарянин Божий», «хліб Божий» тощо; 4) тому що передана через пророків, а не відкрита за допомогою природного
