– Ти шо, досі кисляк давиш? Якого милого? То все дєд, провокатор хрєнов, його навіть привлєкать можна за розпалювання міжетнічної ворожнечі, – коротун повторив фразу, нещодавно почуту в телевізійних новинах. – Я собі їхав спокійно, он борсєтку знайшов, – коротун підняв догори руку, в якій тримав борсетку, – видзвонив власника, хотів віддати, а тепер он хожу хєр знає де, – коротун глянув довкола. – Стрєлу двінув…
– А мені по барабану, – перервав монолог коротуна молодий чоловік і раптом почав насвистувати мелодію пісні «Наша служба и опасна, и трудна1». Зачувши нові рулади, коротун однозначно вирішив: «Точно, мусор».
– Перекур, – постановив втомлений молодий чоловік, і парочка зупинилася, потім всілася на м’яку траву. Молодий чоловік, продовжуючи насвистувати мелодію пісні «Наша служба и опасна, и трудна», видобув з кишені штанів пачку сигарет і запальничку, дістав дві сигарети, одну мовчки простягнув коротуну, той взяв.
Припалили, глибоко затягнулися, випустили дим. Затягнулися ще раз, дим клубами поволі підіймався вгору.
Зненацька зверху полилася вода. Однак попри опади, небо залишалося таким самим блакитним й сонячним як і раніше, а струмені води фонтанчиками розбризкувалися в усі боки, ніби з пристрою для поливання газонів. Сигарети зашипіли і в одну мить стали абсолютно непридатними для куріння.
– Во, западло, – роздратовано промовив коротун.
– Блін, і сховатися нема де, – додав молодий чоловік.
Краєм ока коротун помітив, що на узвишші з’явилося щось біле: чи то вивіска, чи то плакат, чи то стіна будинку:
– Он, дивися, там щось є, чешемо туди.
І двоє, обравши новий напрямок, швидко побігли.
6
Кліо ще не знала достеменно, у що перетвориться для них оте біле – чи то вивіска, чи то плакат, чи то стіна будинку на узвишші. Особисто для Неї не існувало нічого такого, що було би варте особливої уваги. Вона відчувала рівновагу природно – без опори на рятівні зовнішні форми. Але присутність п’ятьох людей та коливання хвиль їхніх психофізичних біополів вносили в ідилічну картину світу навколо них їхні специфічні поняття та уявлення про нього і те, що з ними надалі може чи не може статися. І цей факт все ж слід було враховувати.
А стосовно води, то тут її сприйняття, та відчуття п’ятьох осіб були одностайними – зверху лилася справжня прохолодна рідина без запаху, без смаку та без кольору. Щоправда була одна маленька відмінність – Вона просто дивилися на те, як вода поливає людей, а п’ятеро мандрівників промокли наскрізь, відчувши воду і на дотик, і на смак.
Біле щось – чи то вивіска, чи то плакат, чи то стіна будинку, при наближенні перетворилося на один об’єкт – півтораметровий у висоту і шестиметровий у довжину прилавок, схожий на барну стійку з вивіскою над нею. Остання була прикріплена до двох колон та мала на собі напис із чотирьох букв. Давним-давно одна з літер загадково зникла, не лишивши по собі й сліду, і напис перетворився на «С_КИ», що, зрештою, значно розширило можливості