la entrenable transparencia
de tu querida presencia
Comandante Che Guevara…
Грубий зачаровано дивився на співака.
Тут з’явився Антон із задоволеною посмішкою на обличчі. Інга першим помітив появу юнака і запитав його:
– Ти шо такий довольний, ніби тобі міньєт зробили?
Антон подивився на Інгу і спокійно констатував:
– Дурак ти, Інга. Мені сідюк подарили.
– Шо, шо? – почувши слово «подарили», стрепенувся Грубий, – Шо подарили?
– Сідюк – задоволено повторив Антон.
– Ми можемо їхати? – запитав дідо в юнака.
– Так, Офіціантка сказала, що далі нас повезе Мексиканець, – і, помітивши водія, кивнув в його бік: – Отой, напевно.
Всі п’ятеро всілися на одну платформу. Мексиканець, продовжуючи співати, рушив вперед.
Коли всі вмостилися, Грубий присунувся до хлопця:
– Ану-ка покаж подарок. Шо за штука?
Антон дістав з-під футболки округлий сріблястий предмет.
– Подумаєш, плеєр, – скептично зауважив Інга, – такого гавна повно в магазинах.
– Хлопець чесно запрацював собі, най тішиться, – сказав Солунський.
– Гавно – не гавно, – промовив Грубий, розглядаючи ближче плеєр, – А палтаху зєлєні потягне.
– Ви не шарите, пацани, в чому тут прикол, – урочисто і гордо оголосив Антон.
– Ну і в чому ж прикол? – запитав Інга.
– А в тому, що тут, – радісно продовжив юнак, – Тут вся музика що є на світі. І вся нова, як тільки створиться, одразу буде в мене.
– Ти гониш! – не повірив Грубий.
– Можеш не вірити, мені пофіг – байдуже відповів Антон і забрав плеєр з рук коротуна.
Коротуна на мить заціпило:
– За шо, вася!? Помив три весла, і подарували такий апарат! – коротун заскреготав зубами від заздрощів.
– А хто Вам заважав помити посуд? – повчальним тоном зауважив Іван Тимофійович.
– А Вам? – огризнувся у відповідь Грубий.
– Хлопці, – втрутився в розмову вусань, – Лишіть в спокої той подарунок. Буде всім наука на майбутнє. Мене особисто цікавить інше. А куди це ми їдемо?
– Яка різниця? Головне – їдемо. Це ж не пішки йти, – зауважив Інга.
– А дійсно, – задумався Іван Тимофійович, – Побігли, наче голі в лазню, всілися і не спитали, куди їдемо.
– Офіціантка ж сказала… – почав Антон, але його перебив Грубий:
– Офіціантка сказала! Офіціантка сказала! У, дурілка. Втулила тобі сідюк, а ти вже повівся. Отак-от лохів і розводять. Зараз я все порішаю.
Коротун розвернувся до Мексиканця і крикнув:
– Аміго, – і підкріпив своє звернення коротким свистом.
– Di5? – відгукнувся водій, перервавши свій спів. Разом з віршами перервалась і супроводжуюча їх гітарна музика.
– Скажи-но, аміго, куди це ми пнемо? – запитав Грубий.
– Куди ви їдете, я не знаю, – дзвінко відповів Мексиканець, наголошуючи на слові «ви».
– Хаа-раа-шо, поставим вапрос по-другому. А куди ти їдеш, аміго? – запитав Грубий, наголошуючи на слові «ти».
– Я? Я їду в Мексику.
– Панятно.