Вона подумала, що просвіти в заростях не досить великі для цього.
Вона більше не чула нічого тривожного – ані кроків, ані пострілів із рушниці. Не чула й сирен. Її здивувало, чому більше не чути сирен.
Вона раптом зрозуміла, що зовсім не дивилася на посилання, яке надіслав їй Пол – вона не могла дозволити собі таке неорганізоване мислення – тому схопила свою мобілку й подивилася на екран. Клацнула на сайті місцевих новин, де побачила два короткі абзаци, з яких вихопила кілька фраз: «постріли», «один чоловік» й «можливо багато поранених». Останнє речення цього коротенького тексту твердило: «Поліція вже перебуває на місці подій».
Порожнеча цього останнього речення розлютила її. Воно не повідомило їй нічого. Де саме перебуває поліція – на паркувальному майданчику чи за кілька кроків від них. Чи вони стрибають з гелікоптерів? Їх тут десяток чи сотня?
Лінкольн знову став випручуватися від неї, і вона його відпустила, розуміючи, що йому треба розім’яти ніжки. Коли він ступив кілька кроків, вона схопила його за сорочку й відтягла назад.
– Залишайся близько, – сказала вона. – Ми повинні сидіти дуже тихо, доки не прийде поліція.
– Поліція прийде по нас?
Вона забула сказати про це.
– Так, – відповіла вона. – Ми мусимо чекати, доки поліція прийде сюди і зловить дядька з рушницею, а тоді поліція повідомить нас, що ми можемо йти додому. Але ми повинні сидіти дуже тихо, бо нам не треба, щоб поганий дядько побачив нас. Ми з тобою наче граємось у хованки.
– Я не люблю гратися в хованки.
– Говори пошепки, – знову попросила вона.
– Я не люблю гратися в хованки, – сказав він голосом, який із натяжкою можна було назвати шепотом.
– Ти не любиш, коли тебе змушують ховатися, – уточнила вона. – Цього разу я також ховаюся з тобою.
Він почовгав ніжками в пилюці й траві, впираючись пальцями у свої тенісні черевики й підіймаючи невеличкі хмарки куряви. Протягом якогось часу він нічого не казав, дивлячись, як човгають його ніжки. Він провів рукою по валуну.
– Намба, намба, намба, намба, намба, – заспівав він, і після перших п’ятьох нот вона впізнала мелодію бойової пісні штату Мічиган. Він часто співав без слів. Він наповнений по вінця звуками й рухом, й одне або друге завжди перехлюпує через край, й це зазвичай непогано, але тепер підіймає її жах на поверхню.
Джоан розціпила