Для Антона медичні процедури знаменували поліпшення здоров’я. Вони повернули йому здатність об’єктивно мислити і, найголовніше, дали спокій від химерного переслідувача. За цей час Привид не з’явився жодного разу!
Літо було в розпалі. Сонце шкварило. Ртутний стовпчик щодня бив нові рекорди, і конкуренцію йому становив лише безугавний потік відпочивальників, що стікався на південне узбережжя з усіх куточків країни. Вони розсипалися по пансіонатах, санаторіях і приватних садибах, а відтак знову здибалися на міських пляжах, підставляючи свої білясті тіла на поталу Сонцю.
Деколи пацієнтам психлікарні перепадали схожі привілеї. Їх виводили на заднє подвір’я, де під пильним наглядом санітарів кожен робив своє в недоглянутому парку. В один з таких днів Антон сидів на лавці в затінку високої липи. Відмежувавшись від галасливих компаній, хлопець проводив час у роздумах. Раптом до нього приєднався Міхаель, що потайки знущався з Фіделя за допомогою мініатюрного дзеркальця, пускаючи на землю сонячних зайчиків, за якими без утоми бігав посіпака острова Свободи.
– Дивись, воно як мавпа, – кепкував Міхаель.
Задоволена усмішка товариша підкупила Антона, і він залюбки приєднався до спостережень Міхаеля, який вирішив ускладнити гру, навівши світлову пляму на Бемоля, що повзав рачки по траві, насвистуючи веселу мелодію. Фідель, який упродовж останніх хвилин безуспішно лапав відблиск, запав у такий розпач, що кинувся на живу мішень з кулаками. Натомість несподівані стусани нападника дошкулили співакові-аматору, і він, стиснувши кулаки, зажадав дати відсіч кривдникові. Запахло смаленим, і Фідель кинувся тікати. Поспішна втеча тезки Кастро насмішила Міхаеля й Антона.
– Ноги можна відкинути зо сміху, – тримаючись за живіт, просопів Міхаель.
– Ласти, – скоригував розмову професійним жаргоном Антон.
Таке порівняння ще дужче розсмішило хлопців, і вони розвалилися на лавці, захиливши голови на високу спинку.
Приглушений гуркіт, що передував скупченню важких хмар, насторожив Міхаеля, який, нареготівшись, глипнув у небо.
– Здається, дощ буде, – спрогнозував він.
– Грім – вісник змін, – серйозним тоном промовив Антон і додав: – Можливо, когось випишуть.
Сонячний промінчик, що пробив у гущині зеленого листя шлях до Міхаелевого обличчя, змусив того скласти дашком пальці над очима, щоб уважно розгледіти товариша.
– Може, тебе?
Антон вороже зиркнув на співрозмовника.
– Ти що, зовсім дурний випускати такого, як я?
Застуканий товаришем зненацька і нічого не тямлячи, Міхаель перепитав:
– А що не так? Маєш вигляд начебто цілком здоровий. А те, що в тебе якісь прибамбахи стосовно привиду, то це фігня. Зараз у кожного хтось живе в голові, просто не всі в цьому зізнаються.
Антон стенув плечима. Доречно виникле відчуття перебраної міри пригасило