– Ви проходьте. Сідайте.
Чоловік вказав поважним жестом на стілець перед собою, оголивши зап’ясток правої руки, на якому наколота гадюка обвивала ніжку чаші – впізнаваний символ медицини. Жіночка пройшла кілька кроків і обережно приземлилася на стілець. Її строгий сірий сарафан, обтягнутий на талії чорним паском з елегантною брошкою у формі медузи Горгони і в тон блакитному шаликові, що обвивав шию жінки, створював їй образ суворої вчительки, який чомусь нівелювався в тумані тютюнового диму. Дама кашлянула, натякаючи на шкідливе її здоров’ю задимлене повітря, але Павлович не звернув на це жодної уваги. Він тут господар!
Нарешті з вуст гості злетіло пояснення її візиту:
– Доброго ранку. Я знову з тої самої причини, – обережно почала вона.
Павлович вільготно розвалився в м’якому кріслі, почуваючись абсолютним володарем ситуації. Його щоки поросли важкими бакенбардами, які переходили в пожовклі від тютюнового диму вуса. Якби не вбогий інтер’єр власного кабінету й лікарський халат, він скидався б на джентльмена, з келихом віскі й сигарою в руці, що вислуховує бідкання покоївки на дощову погоду.
Лікар розчинявся у власних думках, обмаль зважаючи на жінчине патякання. Він волів би уникати цих ліричних відступів, автори яких виставляли себе в кращому світлі, а запроторених ними ж до психушки родичів обмовляли, як останніх покидьків. Щоразу це відбувалося за тією самою схемою, яка вже втомила його, проте реабілітація ним же репресованих пацієнтів у таких угодах не передбачалася.
Голос жінки вирвав його з задуми й повернув до кабінету.
– Його пиятика дошкуляє мені й діткам, які приходять на приватні заняття. Ще трішки – і розпочнуться канікули, а з ними й закінчиться моє вчителювання.
Несміливим жестом учителька дістала з сумки білий конверт і простягла його психіатру. Не соромлячись ані пакунка, ні відвідувачки, Павлович грубими пальцями підтягнув його до себе. Уважно слухаючи нарікання співрозмовниці, він зазирнув усередину, на позір оцінюючи кількість отриманих купюр. Заради пристойності лікар перепитав:
– Може, ми його до звичайної наркології скеруємо?
Жінку пересмикнуло. Невже цей лікар вирішив спекатись її чоловіка всупереч попереднім домовленостям? Такий перебіг подій її аж ніяк не влаштовував, тому вона поспішила розповісти про гіркий досвід лікування її чоловіка в наркологічній клініці:
– Був він там – не допомогло. Під час лікування зірвався, потрощив обладнання, побив лікаря й санітарку, ще й спирт намагався викрасти. Удруге відмовились його брати. Добре, що Віталій, мій учень, згодився помогти. Навіть не знаю, що б я робила…
Раптом з її очей полилися сльози. Цей інструмент маніпулювання вона викликала штучно, але майстерно. Своє розчарування жінка підсилила фразою:
– Господи, який сором!
Павлович вловив жіночі хитрощі, але, одержавши дещо цінніше за жінчині сльози, вирішив підіграти своїй гості.
– Ну,