– Нормально, бувало й гірше, – спробувала посміхнутися.
– А ну ж, – чомусь їй не повірили. Капітан підійшов, доторкнувся долонею до лоба. – Та ти вся гориш. Тримай, – він узяв з крісла благенький плед і накинув на плечі дівчини. – Боюся, твоє лікування доведеться відкласти. Король наказав доставити тебе до палацу. Зате після аудієнції обіцяю: найкращі лікарі в палаці тебе швидко на ноги поставлять.
Зовні яскраво світило сонце. Ледве помітний бриз був холоднуватим для літа. «І тут теж весна», – із задоволенням подумала Риль. Що більше збігів з рідним світом, тим ближче він розташований по зв'язці, тим більше шансів, що її знайдуть і вона повернеться додому.
Глава 3
По набережній пробігла широка тінь, на долі секунди закривши сонце. Риль підняла голову. Три гігантських крилатих силуети ширяли над містом.
– Дракони! – Риль в захопленні простежила поглядом, як трійця повільно заходила на розворот над морем. Н-да, ілюстрації в підручниках та картини в галереї не могли передати і сотої частки грізної величі господарів повітряних просторів.
– Прилетіли на нашу голову, корови літаючі, – ані захоплення, ані добрих почуттів до драконів капітан явно не відчував. – Посольство надіслати надумали. Мізки у когось з них заклинило або хвіст прищемило? До сьогоднішнього ранку в нашу сторону навіть дивитися не хотіли, тільки й знали, що рибу з сітей красти, а тут, на тобі, їжака їм в пащу, з офіційним візитом приперлися. Головне, біля порту весь час крутяться. Так я і повірив, що вони сюди милуватися кораблями сновигають.
– Красиві! – не підтримала обуренням капітана дівчина. Прикривши від сонця рукою очі, вона із захопленням дивилася, як трійка драконів вимальовує витончену спіраль, облітаючи вежі королівського палацу.
– От цікаво, що вони в нас забули? – капітан скривився, дивлячись на політ крилатих. Хотів було сплюнути від досади, але втримався. – То на бриючому пройдуть, то по набережній прогуляються. Зустрічають когось, абощо? Ти постій тут секундочку, я піду, екіпаж найму, щоб тебе до палацу доставити. І не думай нікуди йти. На тебе все одно мітку поставили, миттю знайдемо.
Він швидко попрямував по гранітних плитах набережної в бік дороги.
«Куди я піду? – з тугою подумала Риль. – З міткою, без мітки, я зараз насилу на ногах стою, не те щоб бігти кудись».
Бухта, яка прихистила їх підводний корабель, врізалася в берегову лінію, живописно розбиваючи її на численні затишні бухти з жовтими піщаними пляжами. З одного її боку до самої води спускалися хвойні ліси, з іншого – високі скелі гострими краями випробовували терпіння хвиль, змушуючи розбиватися об них, піднімаючи в повітря міріади палаючих на сонці райдужних бризок-діамантів. Центральна частина бухти служила портом, у якому, немов стовбури дерев у лісі, стояли щогли кораблів. Вони поскрипували на вітрі, і чайки з нявкаючими криками носилися між ними, час від часу зупиняючись на якійсь із рей.
Місто