Середа, 16 січня
Приходив Еферт. Аби не навідуватись у Відпочинкову кімнату, ми пішли трохи почовгати по снігу: п’ять хвилин човгання, п’ять – відпочинку. Аж нараз зіткнулися із вимушеним вибором: ролятор [6], мобільний скутер чи мікроавтомобіль «Canta LX» [7]. Такі спокусливі варіанти!
Тиждень тому перед середньою школою, що за рогом, вигулькнув хлопчина шістнадцяти чи сімнадцяти років на томатно-червоному «Canta», який, мабуть, «позичив» у свого діда. Він скористався маленьким авто, щоби перевозити рюкзаки найвродливіших дівчат, у той час як самі ці дівчата їхали поруч на велосипедах. Я ніколи не бачив юнаків, які б задля розваги роз’їжджали на мобільному скутері чи штовхали ходунки. Саме тому я віддавав перевагу комфортному «Canta», навіть якщо мене зачислять до всіх інших нікудишніх водіїв за кермом однієї із цих бляшанок з-під печива.
Одного разу цей «Canta» на повному ходу влетів у кондитерську, а зупинив його лише водоспад із лакричних цукерок та сортового пісочного печива, і ще, можливо, страхітливі личка двох огрядних панянок, що трохи сплющились об лобове скло. Виявилося, що їхня шавка застрягла під гальмівною педаллю. Правда краща за вигадку.
Тут темою чи не кожної розмови ставав сніг або вся ота акваріумна дурня. Старі пліткарі продовжували вигадувати найнеймовірніші теорії змови, а дехто не соромився робити й необґрунтовані обвинувачення, от наприклад: приблизно у час рибковбивства у коридорі, де розташований акваріум, двоє пожильців бачили пані Алтьє…
Те, що в тому коридорі розташована її кімната і що, перебуваючи на три поверхи вище, вона навряд чи змогла би залізти крізь вікно, ніхто навіть до уваги не брав. Бідолашна Алтьє, боязлива сіренька мишка, яка не важить навіть 40 кілограмів і не сміє глянути вам у вічі, яка ніколи не скривдила ані мухи, ані рибки!
Після візиту поліціянтів директорка зібрала всіх пожильців, «аби трохи вгамувати пристрасті». Вона проінформувала, що кожну кімнату на другому поверсі обшукають «для проформи». Так наче кімната злочинця мала бути всіяна тістечковими крихтами. Ніхто не посмів запитати, чи керівництво має право оглядати кімнати. І я теж – забракло мужності.
Проте за кавою звучало чимало промовлених пошепки непрямих натяків на те, що кімнати на інших поверхах так само можуть обшукати. Супроводжувалися ці натяки запальними кивками: «О, так!»
Четвер, 17 січня
Перечитав початок свого щоденника. Можливо, трохи похмуро. Запевняю вас, що тут є й порядні люди!
Мій друг Еферт, звісно ж. Він живе окремо, якраз за рогом, у помешканні готельного типу зі своїм собакою – старим, приязним, дуже розумним, лінивим вихованцем на ймення Могаммед. Щоразу, коли в Еферта загострюється подагра, саме я вигулюю його пса. З вигулом не виникає значних труднощів, і це враховуючи мій обмежений простір, адже в Мо він ще обмеженіший. Одна петля навколо будівлі – оце й усе. З десяток підмочених стовбурів і раз на день купка екскрементів на траві,