– І тоді ви востаннє бачили Ретчетта живим?
– Так, гадаю, так.
– А вам відомо, коли Ретчетт отримав останнього листа з погрозами?
– Уранці того дня, коли ми покинули Константинополь.
– Маю поставити вам ще одне запитання, містере Макквін. У вас були хороші стосунки з вашим працедавцем?
Очі юнака несподівано блиснули.
– У цей момент у мене мають побігти мурашки по шкірі, чи не так? Книжними словами я відповідаю: «У вас на мене нічого немає». Ми з Ретчеттом добре ладнали.
– Може, мсьє Макквін, ви залишите нам своє повне ім’я та адресу в Америці?
Макквін продиктував своє ім’я – Гектор Вільярд Макквін – і адресу в Нью-Йорку.
Пуаро відкинувся на подушки.
– Наразі все, мсьє Макквін. Я був би дуже вдячний, якби ви якийсь час помовчали про смерть мсьє Ретчетта.
– Його камердинер, Мастерман, має дізнатися.
– Гадаю, він уже знає, – сухо сказав Пуаро. – І якщо так, переконайтеся, що він тримає язика за зубами.
– Це неважко. Він британець і, як каже сам, «тримається на віддалі». Він невисокої думки про американців, а інші національності взагалі вважає не вартими уваги.
– Дякую, мсьє Макквін.
Американець вийшов із купе.
– І що? – вимагав мсьє Бук. – Ви вірите словам цього молодого чоловіка?
– Він здається чесним і щирим. Не вдає, що симпатизував своєму працедавцю, як мав би робити, якби якось був у цьому замішаний. Це правда, що Ретчетт не розповів йому, що намагався скористатися моїми послугами і що йому це не вдалося, але не думаю, що це справді підозріла обставина. Я схиляюся до думки, що Ретчетт належав до тих джентльменів, які тримають свої наміри в таємниці.
– Отож, ви заявляєте, що принаймні один пасажир не винен у цьому злочині? – весело спитав мсьє Бук.
Пуаро кинув на нього докірливий погляд.
– Щодо мене, я підозрюю всіх до останньої миті, – озвався Пуаро. – І водночас маю визнати, що й не уявляю собі, як тверезий, практичний Макквін втрачає голову і наносить жертві дванадцять або чотирнадцять ударів. Ніяк не відповідає його психотипу, взагалі.
– Ніяк, – підтвердив містер Бук задумливо. – Це скоїла людина, майже доведена до божевілля, зі страшною ненавистю, що веде нас до більш латинського темпераменту. Чи підтверджує версію, на якій наполягав наш chef de train, що це зробила жінка.
Розділ сьомий
Тіло
У супроводі доктора Константіна Пуаро вирушив в сусідній вагон, у купе, яке займала жертва. Підійшов провідник і відімкнув їм двері своїм ключем.
Двоє чоловіків увійшли всередину. Пуаро повернувся із запитанням до свого супутника:
– У купе щось пересували?
– Нічого не чіпали. Я намагався не рухати тіло під час огляду.
Пуаро кивнув. Він роззирнувся.
Його одразу ж ударив лютий холод. Вікно відчинено навстіж, а шторку відсунуто.
– Бррр…