Еліот розсміявся.
– Господи, бувають же люди. На добраніч, офіцере Мерфі.
Саллі пройшла до сусідньої будівлі та сіла на горішній сходинці. Еліот подивився на неї згори вниз.
– З тобою все буде добре, Саллі?
Вона кивнула та посунулась, щоб він сів біля неї:
– Я просто не хочу йти одразу ж. Поговори зі мною трохи. Розкажи щось про себе.
Він сів на сходинку:
– Моя улюблена тема. Що ти хотіла б дізнатися?
– Як ви з Тоддом стали партнерами? Як ти потрапив у ресторанний бізнес?
Еліот усміхнувся та обперся ліктем на сходинку.
– Ресторан належав мені від середини сімдесятих. Старий відіслав мене вчитися на ветеринара. Я отримав диплом. А тоді дістав алергію на лупу звірів. – Він ляснув себе по коліну. – Як на мене, то було просто чудово. Я шукав собі якогось веселішого життя.
– І як ти його знайшов?
– Просто пішов шляхом із жовтої цегли з гір до Західної Вірджинії.
– Що ти маєш на увазі?
– Жовту цеглу взагалі-то колись робили шахраї замість золотої, для того щоб обдурювати різних лохів, звичайне дурисвітство.[34] Мій батько був пройдохою, але замість нічого не вартої фіґні він втелющував акції нікудишніх вугільних шахт. Там вугілля було з таким високим вмістом сірки, що хіба в пеклі палити. Що ж, врешті-решт, він дістався до Нью-Йорка. Саме перед тим, як втратити все і потрапити до в’язниці, він купив це місце та записав мене власником. Такою була моя спадщина.
– А як Тодд став твоїм інвестором?
– Я переживав не найкращі часи в період рецесії сімдесятих. Пам’ятаєш перше арабське нафтове ембарго?[35] Я ледь не втратив свій заклад. А Тодд саме зірвав кругленьку суму в покері. Коли він побачив, що я ледь не тону, то вирішив інвестувати. А потім у нього почалася смуга програшів, яка протривала цілих півроку, поки він не кинув те діло. Це все, що в нього залишилося. Важко уявити, щоб представники двох різних поколінь змогли знайти спільну мову як ділові партнери, але ми класно порозумілися.
– Я думаю, це чудово.
Після тривалої паузи Еліот сказав:
– Тепер твоя черга. Що ж насправді трапилося сьогодні ввечері?
Усмішка залишила її обличчя.
– Ти дійсно не пам’ятаєш нічого між тим, як пішла до нужника в «Леві та короні», й тим, як прийшла до тями в кабінеті того менеджера?
Саллі похитала головою.
– Суцільний провал.
– А ім’я Белла тобі щось говорить?
Вона опустила погляд на свої долоні.
– До мене деколи так зверталися люди, які стверджували, що знають мене під цим іменем. Зазвичай, незнайомці. Мабуть, є хтось, хто виглядає точнісінько так, як і я…
– Ти представилася Беллою після того, як вийшла з того туалету.
– Це неможливо.
– І ти поводилась, як інша людина. Була шаленою, сексуальною та грайливою. Танцювала, поки не впала.
Саллі витріщилась на нього, а тоді почала плакати.
– Агов, Господи,