Екскурсанти захоплено слухаюли розповіді екскурсовода. Одні засуджували Марію Гамільтон: «Шалава! Зрадити самого царя батюшку!» Інші співчували заспиртованій голові, а хто й заздрив: «Пощастило ж їй, сам цар-батюшка ощасливив її своїм коханням, дівчину без роду й племені».
У 1689 р. Петру виповнилося 17 років, і він уже міг претендувати на реальну владу (досі він мав лише номінальний статус царя), але реальна влада в царстві належала царівні Софії Олексіївні. Ось як писав про неї А. Р. Сардарян: «Царівна Софія Олексіївна була однією з найнеординарніших жінок у російській історії, вона володіла не тільки різними талантами, а й сильним та рішучим характером, викличним і гострим розумом, що допоміг цій жінці захопити владу і на якийсь час стати самодержавною правителькою величезної держави».
Народилася вона 1657 р. у царя Олексія Михайловича і його першої жони Марії Милославської. Від народження і в дитинстві, а частково і в юності, це була звичайна дівчина-царівна. І, здається, ніщо не віщувало їй будучини, коли вона увійде навіть до історії Російського царства.
Як і всіх дівчат тоді, так і Софію з дитинства навчали, як вести домашнє господарство, шитву-рукоділлю, вмінню читати – бодай церковні книги. Водночас заборонялося виявляти почуття, усілякі емоції та непокірність, а з досягненням зрілого віку царських дочок зазвичай віддавали в монастир, де й минало чи не під замком їхнє рано згублене життя. Дозволялося (і навіть примушувалося) лише читати церковні книги.
Всупереч таким настановам, Софія зростала уїдливою, вона не корилася навіть нянькам, на кожному кроці показуючи свою непокірну самостійну вдачу. Але коли цареві доповіли про не вельми слухняну його дочку, цар похитав головою і звелів далі серйозно навчати її, найнявши для цього найкращих вчителів і наставників, тож не дивно, що Софія до десяти років добре засвоїла грамоту, читання, науку, історію та іноземні мови.
Цар пишався дочкою й охоче брав із собою в поїздки по країні… Як зазначатимуть сучасники, про її незвичайні таланти, ерудованість і проникливість ходили легенди, і в юної Софії почали з’являтися женихи. Щоправда, вона не відзначалася вродою, риси її обличчя не були правильними, а постава статною. Вона була трохи повнувата, з різкими рухами і міцною, не зовсім жіночою будовою тіла. Але це не відштовхувало від неї чоловіків, хоча вона в ті роки не виявляла до них ніякого інтересу.
«У 1676 р. помер цар Олексій Михайлович. Російський трон посів його спадкоємець, хворобливий і слабенький Федір, син царя від першої дружини Марії Милославської. Софія зблизилася з братом, весь час була з ним, оберігаючи і доглядаючи його, а поки там що, завела міцну дружбу з наближеними боярами та воєначальниками, схиляючи їх на свій бік. Так, по кількох місяцях були практично відсторонені від двору Наришкіни і дев’ятилітній спадкоємець царя Петро, а Софія і далі завойовувала популярність у придворних та зміцнювала своє становище біля