Зоряні миті людства. Новели (збірник). Стефан Цвейг. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Стефан Цвейг
Издательство: Фолио
Серия:
Жанр произведения: Зарубежная классика
Год издания: 0
isbn: 978-966-03-7179-8
Скачать книгу
коня й підганяє батогом чудову чистокровну тварину всі сто двадцять миль до Босфору й перебирається одразу на півострів Ґалліполі на європейському березі. Тільки там він розповів найвірнішим про батькову смерть, збирає добірне військо, щоб мати змогу одразу покласти край будь-яким іншим претензіям на трон, і веде його в Адріанополь, де його справді визнали без заперечень володарем Османської імперії. Вже перші дії Мехмеда як володаря засвідчили його страхітливу і нещадну рішучість. Щоб заздалегідь усунути будь-якого суперника однієї з ним крові, він наказав утопити у ванні свого неповнолітнього брата, а потім одразу – це теж засвідчує його завбачливу хитрість і несамовитість – послав на смерть услід за вбитим і вбивцю, якого наймав для цього вчинку.

      Звістка, що замість розважливого Мурада султаном Туреччини став молодий, палкий і пожадливий до слави Мехмед, ужахнула Візантію. Адже завдяки сотні шпигунів уже знали, що цей честолюбець заприсягся здобути собі цю колишню столицю світу, що він, незважаючи на свою молодість, день і ніч присвячує стратегічним роздумам, як здійснити цей свій життєвий задум, і водночас усі джерела одностайно повідомляли про незвичайні військові та дипломатичні здібності нового падишаха. Мехмед двоїстий: він і побожний і жорстокий, і палкий, і підступний, і вчений, залюблений у мистецтво чоловік, що латиною читає Цезаря та біографії римських імператорів, і водночас варвар, що проливає кров, наче воду. Цей чоловік із гарними сумовитими очима і гострим, дзьобатим носом папуги виявився водночас невтомним трудягою, відважним войовником і безцеремонним дипломатом, і всі ці небезпечні сили сконцентровано працювали на одну думку: перевершити звитяги свого діда Баязида і батька Мурада, які вперше продемонстрували Європі військову перевагу нової турецької держави. Але його першою метою, і про це вже знають, це відчувають, буде Візантія, цей останній пишний самоцвіт імператорської корони Константина і Юстиніана.

      І цей самоцвіт справді лежить не прихований від рішучого кулака, от-то уже можна схопити його. Візантійська імперія, давніше – Східна Римська імперія, колись оперізувала світ, тягнучись від Персії до Альп, а потім знову до азійських пустель. То була світова імперія, яку навряд чи можна було об’їхати за довгі місяці, а нині її можна спокійно пройти за три години пішки; на жаль, від тієї Візантійської імперії лишилася тільки голова без тулуба, столиця без країни, Константинополь, місто Константина, давній Візантій, але навіть від цієї Візантії імператорові, басилевсу, належить тепер тільки частина, сьогоднішній Стамбул, тоді як Ґалата вже дісталася генуезцям, а вся земля за міськими мурами – туркам; ця імперія останнього імператора завбільшки в долоню, Візантією називають лише височезний круговий мур навколо церков, палаців і безладно натулених будинків. Місто, колись уже геть сплюндроване хрестоносцями, знелюднене чумою, виснажене споконвічною обороною від кочових народів, розшматоване національними і релігійними суперечками, вже не мало ані людей, ані