Кіт відчув небезпеку. Він пручався і пробував утекти. Набурмосений Ілько різко смикнув мотузку за кінці в різні боки. Кіт пронизливо заверещав. Він відчайдушно пручався і не затихав.
Нажахана Варка чкурнула в кущі. Оленка затулила долонями вуха. Дмитрикові ноги тремтіли, а руки зробилися кволими. Кіт вивернувся і вкусив Ілька за палець. Хлопчисько верескнув.
З літньої кухні вийшла розтривожена голосами і звуками бабуся.
Кіт, що звалився на землю, стрілою полетів до паркану. На його шляху трапилася діжка з тістом, яку бабуся розмістила на осонні. Схарапуджена тварина зметнулася вгору. Легко перелетіла через діжку, а далі – через паркан.
Бабуся лементувала:
– Ой, лишенько! Чорний кіт перескочив тісто, яке вранці вчинила. Моя праця зійшла нанівець.
Старенька опустилася на ослін і хитала тулубом з боку на бік. Марійка втішала зажурену бабусю:
– Котик не впав у тісто. Він усього-на-всього перескочив діжку. А діжка прикрита рушником.
– То так. Але народ давно підмітив: як кіт перескочить діжку, то не вдасться хліб.
Ілько додав:
– А ще кажуть: як чорний кіт перебіжить дорогу перед тобою – буде невдача. Так, бабусю?
Старенька кивнула головою.
– Чому ми чорного кота не добили? – розсердися Ілько. – Проте йому городами довго не гасати. Задушимо або повішаємо у садку на гілці.
– Діти, ви кота мордували? – скрикнула бабуся. – А я про себе гадаю: чий кіт волає?
– Я жаліла котика, – повідомила Марійка. – Це Ілько його душив.
– Кіт чорний. Він навмисно дорогу людям перебігає, – виправдовувався бешкетник.
– Гріх над твариною знущатися, – насварилася на Ілька бабуся.
– Бабусю, ви щойно підтвердили: коли чорний кіт перебіжить дорогу – то чекай невдачі, – заступився за товариша Дмитрик.
Бабуся опустила очі. За хвилину сказала:
– Кішка створена Богом. Кішка добра істота, вона друг людини. Кішка охороняє людину від злого.
– І що? Розвернутися і йти додому? Але ж кіт перебіг дорогу, – дивується Дмитрик.
– Ситуацію легко повернути собі на користь. Старі люди мене вчили. Тепер я вас, дітки, навчу: коли кіт перейде дорогу, то візьмися за ґудзик. Тоді все, що задумав зробити, вдасться.
– Це добре, – вигукнув утішений Дмитрик. – Попрошу Марійку пришити на всі мої футболки ґудзики.
– І станеш схожий на клоуна, – пирхнула Оленка.
Дмитрику не сподобалися ні Оленчині слова, ні сміх. Він нишком штурхнув Оленку ногою. Вона притихла. Дмитрик запитав:
– Бабусю, що ще поганого від котів для людини?
– Ну, хоча б таке. Після кішки як нап’єшся, то буде нежить.
– Ось чому в мене з носа постійно тече, – зойкнув Ілько (він вийняв з рота пораненого пальця). – Котяра, виходить, хлистав воду з кухлика, з якого я пив.
Бабуся згадувала:
– Бувало я, маленька, гладжу котика. Мати мені кажуть: не гладь кота проти шерсті, бо в хаті