Тричі продана. Павло Наніїв

вздовж стін. На хорах гримнув «Урочистий полонез», присутні вибухнули оплесками і тисячоголосим «віват!». Внесли королівський штандарт, а вслід за ним поважно ступав і сам король. Буклі перуки спадали на плечі. Обличчя його широке, довгобразе, з орлиним носом, було прикрашене білявими, хвацько закрученими догори вусами. Скутий тісним, гаптованим золотом камзолом, король незграбно опустився в крісло. За його плечима розташувалися придворні, а за довгим, через усю залу столом, мов на параді, вишикувалися міністри, маршали і маршалки, воєводи, дипломати, представники духівництва, з гурту яких вирізнявся високий, тонкий, з ямкуватими очима кардинал де Лонго. Червона мантія висіла на ньому, мов на палі.

      Понятовський кивнув головою, і до нього підвели Софію. Він лагідно всміхнувся їй і жестом руки показав на крісло біля себе. Грекиня вклонилась і з гідністю сіла поруч. Тоді пролунав голос гетьмана Браніцького:

      – Панове! Я пропоную підняти перший тост за славу і велич Речі Посполитої, за гордість кожного поляка – нашого світлого вінценосця!

      Залунали оплески. Зала виповнилася дзвоном кришталю. Софія взяла зі срібної таці келих і звернулася до Понятовського:

      – Ваша величносте, я щаслива випити за ваше здоров’я!

      Король злегка кивнув їй.

      – Прошу уваги, панове! – знову загримів на всю залу Браніцький. – Зараз виголосить тост його величність! Увага! Увага!

      Понятовський обвів поглядом присутніх і почав:

      – Мої співвітчизники! За воскресіння багатостраждальної Греції! За здоров’я спадкоємиці її престолу, нашої дорогої гості Софії Клявоні-Вітте! За вічну дружбу наших корон!

      Розчулена Софія підвелась і низько вклонилася перед королем, потім перед усією залою. Вона думала цієї миті не про грецьку корону, а про невільничий ринок у Стамбулі, про матір, яка продала її чужинцеві за жменю золотих дукатів. Їй хотілося, щоб мати в цей час була тут. Хай би побачила свою дитину в оточенні вельмож, поруч із самим королем.

      – Пані Софіє, чому ваше ангельське личко огорнув смуток? – спитав Понятовський.

      – Ваша величносте, виголошений вами тост навіяв на мене печаль. Згадуючи мою нещасну батьківщину, я завжди впадаю в смуток. Трагічна доля мого народу бентежить душу.

      – Розумію вас і прошу вірити в мій добрий намір допомогти відродженню Греції. Але це справи політичні, і не час торкатися їх тут і в цю годину. Ми поговоримо про це потім, а поки що запрошую вас до танцю.

      Тонкі й білі аристократичні руки Понятовського легко торкалися жіночої талії. Згодом Софія відчула, що король пригортає її сильніше, ніж дозволяють правила пристойності. Вона насторожилася.