Рибалки. Чiґозі Обіома

він був найбільше на неї схожий. Від неї він успадкував свій колір тропічних термітників. У цій частині Африки заміжніх жінок часто називали ім’ям їхньої першої дитини. Відповідно, матір здебільшого знали під іменами Мама Іке або Адаку. Ікенна раніше за всіх нас почав насолоджуватися тією турботою, яку вона дарувала своїм дітям. Саме в його колисці ми всі лежали за кілька років. Ми всі успадкували його коробочки з ліками й засобами для догляду за дитиною. У минулому він стояв на материному боці проти будь-кого – навіть проти батька. Іноді, коли ми робили щось усупереч материним словам, він карав нас ще до того, як вона встигала про це дізнатися. Їхнє партнерство давало втіху батькові, який бачив, що про нас є кому подбати навіть за його відсутності. Невелике заглиблення на безіменному пальці батькової руки було шрамом від укусу Ікенни. За кілька років до мого народження батько вдарив матір у нападі люті. Ікенна метнувся до нього й укусив за палець, одразу закінчивши сварку.

      5 Метаморфоза

      Ікенна проходив стадію метаморфози.

      Процесу, що змінював життя й не зупинявся ані на день. Він закрився від решти нас, але, переставши бути доступним, почав залишати руйнівні сліди своєї присутності в домівці, роблячи таке, що мало тривалий вплив на наші життя. Один такий інцидент стався на початку наступного тижня після конфронтації з матір’ю. То був день батьківських зборів, тож нас відпустили додому раніше, щоби батьки мали більше часу поговорити з усіма вчителями. Ікенна залишився сам у своїй кімнаті, тоді як ми з Боджею й Обембе сиділи в нашій та грали в карти. День випав особливо спекотний, тож ми, голі до пояса, сиділи на килимі. Почувши, як прочинилися й зачинилися двері до його кімнати, Боджа сказав:

      – Це Іке кудись вийшов.

      А за мить ми почули, як розчинялися й зачинялися двері з вітальні надвір. Ми два дні не бачили Ікенну, бо його майже не бувало вдома, а як і був, то не виходив зі своєї кімнати, а коли він там сидів, то ніхто, навіть Боджа, з яким він ту кімнату ділив, туди не заходив. Відколи вони з Ікенною востаннє побилися, Боджа зберігав пильність, тому що мати попросила його триматися від Ікенни осторонь, поки не повернеться батько й не нажене злих духів, що заволоділи ним. Тож Боджа здебільшого лишався з нами, заходячи до своєї кімнати тільки тоді, коли був певен, що Ікенни там немає. Він підвівся з підлоги, щоб швидко взяти звідти кілька потрібних йому речей, а ми з Обембе сиділи й чекали на нього, щоб продовжити гру. Щойно він вийшов, ми з Обембе почули його крик:

      – Mogbe! – То був крик розпачу мовою йоруба. Ми повибігали з кімнати, а Боджа почав гукати: – Календар М.К.О.! Календар М.К.О.!

      – Що, що? – спитали ми з Обембе, кидаючись до вітальні. Аж раптом усе побачили на власні очі.

      Наш дорогоцінний календар М.К.О. був подертий на клапті й старанно знищений. Я спершу не міг у це повірити, тож кинув погляд на стіну, де він завжди висів, але побачив там тільки чистіший, ясніший і ледь не блискучий порожній квадрат із трохи розмазаними краями в тих місцях, де була наліплена липка стрічка. Побачене нажахало мене, мій мозок не