– Як, Іке, і я також? – здивовано спитав Боджа.
– Так, я ж сказав, що всі – всі!
Тишу перервав звук ніг Боджі, коли той виходив з кімнати, після чого почувся ще гуп дверима їхньої кімнати. Коли він пішов, Ікенна увімкнув телевізор і сів його дивитися – сам.
З часом я почав думати, що саме тут з’явився початок лінії, що пролягла між Ікенною і Боджею, хоча раніше їх не розділяла навіть крапка. Ця лінія змінила стрій наших життів і потягла за собою перехідні часи, під час яких від люті горіли черепи й вибухали безодні. Вони перестали розмовляти. Боджу було звергнуто до самісінького низу, як упалого ангела, і приземлився він там, де ми з Обембе були приречені перебувати вже давно.
У ті дні початку метаморфоз, що відбувалися з Ікенною, ми всі сподівалися, що стиснута в кулак долоня, яка тримала його серце, дуже скоро розтиснеться знову. Та дні котилися один за одним, а Ікенна віддалявся від нас щодалі більше. Приблизно за тиждень після запальної сварки він ударив Боджу. Коли це сталося, ми з Обембе сиділи у своїй кімнаті, тому що почали уникати вітальні, якщо там сидів Ікенна, але Боджа часто залишався там із ним. Певно, саме гнів Ікенни через таку впертість і спричинив ту сварку. Я тільки й почув, що звуки ударів і їхні голоси – вони сварилися й лаяли один одного. Це сталося в суботу, і мати, котра вже не ходила щосуботи працювати, дрімала собі вдома. Але почувши гамір, вона вбігла до вітальні, закутана від грудей до колін, тому що годувала Нкем, яка перед тим розплакалася. Спершу мати спробувала розняти бійку наказом зупинитися, але хлопці не звернули уваги на її слова. Вона кинулася в гущу й розтягла їх у різні боки, ставши між ними, однак Боджа продовжував тримати Ікенну за футболку на знак того, що не здається. Аж тут Ікенна спробував звільнитися і так несамовито сіпнув Боджу за руку, що випадково потягнув і материну раппу, в яку та була закутана, і оголив її до спіднього.
– Ewooh! – зойкнула мати. – Ви що, хочете накликати на себе прокляття? Дивіться, що ви наробили – розхристали мене догола! Ви знаєте, що це значить – бачити мою наготу? Ви знаєте, що це святотатство – alu? – Вона знову зав’язала раппу на грудях. – Я розповім усе Еме від «а» до «я», будьте певні.
Вона клацнула на них обох пальцями, а вони стояли порізно, досі намагаючись відсапатися.
– А тепер скажи мені, Ікенно, що він тобі такого зробив? Чого ви билися?
Ікенна скинув із себе футболку і зашипів. Я скам’янів на місці. Шипіти на старшого в культурі іґбо означало вияв непокори, який просто так не спускають.
– Що, Ікенно?
– Ет, мамо, – сказав Ікенна.
– Ти що, зашипів на мене? – мати спочатку сказала це англійською, а тоді, склавши руки на грудях, повторила: – Obu mu ka ighi na’a ma lu osu?
Ікенна не відповів. Він підійшов до крісла, в якому сидів перед бійкою, підібрав футболку й пішов до своєї кімнати. При цьому так гепнув дверима, що жалюзі у вітальні захиталися. Мати, ніби оглушена цією нахабною образою – вийти геть, не договоривши з нею, – тепер стояла,