Тінь вітру. Карлос Сафон

життя? – спитав я.

      – Час від часу. Надто стриманий чоловік. Я пам’ятаю, коли дізнався, що його француженка втекла геть, запросив його піти до повій із кількома моїми приятелями. Тут неподалік, біля танцювального залу «Палома», – чудовий заклад. Просто щоб підбадьорити його, еге? Усього лишень. І уявіть собі – він перестав розмовляти зі мною, навіть не вітався на вулиці, наче мене не було. Що скажете на це?

      – Та ви що? Я шокований! А щось іще можете розповісти про родину Фортюні? Ви їх добре пам’ятаєте?

      – Тоді були інші часи, – з ностальгією пробурмотів пан Моліна. – Та я навіть знав дідуся Фортюні – того, хто заснував цю крамницю. Про сина мало що знаю. А дружина? Вона була красунею. Що за жінка! І порядна. Попри всі плітки та чутки…

      – А чи правда, що Хуліан – не рідний син Фортюні?

      – Звідки ви це взяли?

      – Я вже казав, що я родич. Згодом усе стає явним.

      – Плітки такі були, але…

      – Але?..

      – Люди взагалі багато базікають. Люди пішли не від мавп. Вони пішли від папуг.