– Дякую. Тютюн – це не моє.
– Правильно, – закивав незнайомець, глибоко затягнувшись, і сховав пачку до кишені. – Ще одна вада. Їх, взагалі, у мене багатенько. Говорю це, щоб, коли доведеться працювати разом (гадаю, саме так і станеться), ви були в курсі… Бачу, вагаєтесь. Правильно. Коли ознайомитесь із «текстом», хвилювань додасться. Тому пропоную першу умову. Даю добу для роздумів. Завтра, рівно о першій, зустрічаємось за цим столиком. А тепер – «лібрето». Вродлива доня одного місцевого мільйонера має два маніакальні захоплення: коштовності та красиві дужі чоловіки. Першого в неї – греблю гати. Другого – теж немало. Було. Але «процес триває». Завдання «актора», тобто ваше: стати черговим її «амуром». А потім – «було ваше – стало наше». Імпровізації дозволяються. Але в розумних межах. Гонорар після аншлагу – пополам.
– А якщо провал?
Тоні видав те, що найбільше муляло під серцем. Але відповідь одержав не відразу. Незнайомець кілька разів затягнувся, роздушив у попільничці-черепашці ще довгий недопалок, відхилився на спинку і з кислою посмішкою мовив:
– Наше життя – це гра. І тут або пан, або…
– Угу. А хто не ризикує, той не п’є шампанського?
– Саме так. Тому й даю цілу добу. Тема серйозна, аби до неї підходити знаскоку.
– Гаразд. – Тоні підвівся. – Завтра… До побачення.
І знову пляжні капці човгали нагрітими алейками. Й оголене рельєфне тіло магнітило очі молодих (і не дуже) жінок. І розлягався тихий скрегіт рогоносців.
25 вересня 1993 року, Афіни, 01 год. 46 хв.
Здалеку готель «Пергамос» здавався сірниковою коробкою. Маленькою та акуратною. Яку ставма поставив циклоп. Не менше. Бо хто ж іще на таке здатний? Візерунками він нагадував вощину, вимережану за точними математичними розрахунками. Поодинокі шестикутники номерів світилися, показуючи, що у вощині можливе життя. Вікно ж залишеного щойно – міцно спить. Чудово. І коли дівчина прокинеться, Тоні вже буде далеко. Безслідно розчиниться в багатомільярдному натовпі… І – назавжди…
Спробував хоча б на мить, уявити вродливий фейсик Пенелопи, коли вона проснеться і все зрозуміє. Плакатиме. Рватиме волосся. Заведе істерику. Битиметься головою об стіну. Знепритомніє… Гм, картинка цікава. Обдурена мільйонерова доня. І що найбільше дратуватиме? Втрата коштовностей? Коханого? Грандіозний скандал, який тут же роздмухають газетярі? Такою сенсаційкою поласують одразу. Чи, може, – безсоромне й підле ошукання? Хтозна. Але що йому до того? Тепер він багатий. І матиме все, чого забажає…
– Не поділишся доларом? – шарпонуло хлопцеві мрії. Той ледь не підстрибнув з несподіванки. Але втриматися від викрику не зміг.
Невідомий бородато-патлатий товстун, однаковий уздовж-ушир, жуючи заслинену цигарку, мутними очима рентгенив самотнього перехожого. Пальці правої руки просунуті в «обручки» кастета, який