– Ну, як я вже казав, угода про будівництво готелю підписана вчора, а лікарня…
– Ні, я маю на увазі твою хворобу, – перервав його Джефф.
Боб був спантеличений.
– Ну про це я дізнався лише вчора вдень. Я мав пройти профілактичне обстеження, бо останнім часом мене турбував невеликий біль. – Його очі широко розкрилися, коли він раптом зрозумів, до чого хилить Джефф. – Ти ж не думаєш, що я все це знав і тебе підставив? Я б ніколи так із тобою не вчинив, Джеффе.
Його голос зазвучав трохи розгублено.
– Якби я знав, що доведеться залишити бізнес, я ніколи б не погодився на ці проекти і не поставив би тебе перед такою дилемою.
Джефф відчував себе жахливо перед дядьком через те, що складалося враження, ніби він не довіряв Бобу. Але він не міг не поставити наступне запитання:
– То виходить, що ти сумніваєшся, що я зможу це зробити?
– Ні, це не те, що я мав на увазі. Я просто хотів сказати, що ненавмисне поставив тебе у таку ситуацію. Але це не означає, що ти не впораєшся. Ти можеш найняти більше людей. Це всього лише питання масштабу. Все буде добре.
Джефф тішив себе надією, що Боб дійсно мав це на увазі. Втім не був упевнений у цьому.
Джефф вирішив не допивати пиво. Він подумав, що має повернутися до роботи і зосередитися на ній решту дня і, ймовірно, вечора.
Боб сказав племіннику, що уже проінформував двох найвищих керівників про майбутню зміну, і порадив Джеффу побачитися з ними відразу після обіду. Джефф погодився, а потім запитав, чи буде він мати повну свободу в управлінні компанією.
Боб запевнив його, що так.
– Жодних обмежень. Починай негайно.
Зрадівши таким гарантіям, Джефф провів решту обіду, розмовляючи з дядьком про його здоров’я та сім’ю. І взагалі не згадував про бізнес. Наприкінці розмови, вставши, щоб піти, Джефф вибачився перед Бобом за те, що сумнівався у його намірах.
– Я тебе ні в чому не звинувачую, – запевнив його Боб. – Я б сам поставив ті ж запитання.
Раптом Боб усміхнувся і уважно подивився на Джеффа:
– Знаєш що? Одна з найгірших для мене речей в усьому цьому – це те, що я не буду з тобою працювати. – Він зробив паузу, щоб уникнути емоцій. – Ти, можливо, цього не знаєш, але останні кілька місяців я почувався щасливішим, ніж упродовж багатьох років.
Джефф щиро обійняв Боба, як брата свого батька, а не як компаньйона по бізнесу, і пішов з ресторану з важким серцем.
На зворотному шляху в офіс VB Джефф зателефонував двом управлінцям, на яких мав спиратися, щоб зберегти компанію, і призначив зустріч у другій половині дня. Однією з причин, що не давала йому втратити віру в своє майбутнє на фірмі, була його впевненість у двох давніх співробітниках – Клер Массік і Боббі Бреді.
Клер була досить високою блондинкою, на кілька років молодшою за Джеффа, яка керувала всією адміністрацією фірми, куди входили фінансовий, юридичний та HR відділи. Вона була єдиним керівником відділу управління персоналом за всю історію компанії,