– Я просто хочу трохи простору, – сказала моя мати сама до себе. – У цьому світі нам цього не вистачає, чи не так?
Сел почовгала своїм широким задом, кивнула. Покірно, як загнузданий поні.
Моя мати і Сел пили свій дерев’янистий чай з піал, нова манірність, яку підхопила моя мати.
– Це по-європейськи, – сказала вона, виправдовуючись, хоч я нічого не казала. Коли я зайшла до кухні, обидві жінки замовкли, а мама підвела голову. – Крихітко! – гукнула вона, кивнувши, щоб я підійшла ближче. Вона примружилася. – Прибери чубчик управо. Набагато краще.
Я загорнула так чубчика, щоб прикрити прищі, які стали шолудивими після того, як я їх подавила. Я замастила їх олійкою з вітаміном Е, але не могла стриматися, щоб більше їх не чіпати, тож покрила їх туалетним папером, аби той увібрав кров.
Сел погодилася.
– У неї кругла форма обличчя, – з переконливістю зазначила вона. – Їй узагалі не потрібен чубчик.
Я уявила собі, як то би воно було, якби перекинути Сел разом зі стільцем, і як швидко її тіло звалилося б на землю, як чай з кори розлився б по лінолеумі.
Вони швидко втратили до мене інтерес. Моя мати загорілася давно відомою історією, як приголомшений потерпілий після автокатастрофи. Опускаючи плечі, неначе для того, щоб підкреслити своє нещастя.
– А знаєш, що найсмішніше, – продовжувала моя мати, – що мені найбільше подобається? – вона усміхнулась і глянула на свої руки. – Як Карл заробив гроші, – сказала вона. – Він мав справу з валютою. – Вона знову усміхнулася. – Зрештою, це справді працювало. Але це були мої гроші, і з яких платили зарплату їй, – сказала вона. – Гроші з фільму моєї матері він тратив на ту дівку.
Моя мати говорила про Тамару, помічницю мого батька, яку він найняв, коли розпочав свій бізнес. Купівля іноземної валюти і торгівля нею, обмін достатню кількість разів, щоб тобі залишився, чого наполегливо домагався батько, чистий прибуток, спритність рук у великих масштабах. Ось чому в нього в авто була касета з вивчення французької мови: він намагався залучити до справи франки і ліри.
Тепер вони з Тамарою жили разом в Пало-Альто. Я зустрічалася з нею всього кілька разів: якось вона забирала мене зі школи, ще до розлучення. Ліниво махала зі своєї «Плімут Фурії». У свої двадцять вона була стрункою й життєрадісною, розповідала коротко про плани на вихідні, що їй хотілося б мати більшу квартиру, її життя складалося таким чином, який мені було важко навіть уявити. Її волосся було не просто білим, а аж сивим. Воно вільно спадало, а не було гладко зачесаним, як кучері моєї матері. У тому віці я дивилася на жінок з грубим і безпристрасним осудом. Оцінюючи нахил їхніх грудей, уявляючи, якими б вони були на вигляд оголеними в різних положеннях. Тамара була дуже