На кухні квартирки в Ґрін-Пойнті є чайник, пластикові горнятка, бляшанка з розчинною кавою і ваза з пакетиками цукру. У холодильнику – запас пляшок із водою. У ванній кімнаті є мило і стоси рушників, а у шафці – чиста постіль. Свою косметику Сорайя тримає в невеличкій валізці. Місце для любовних зустрічей і нічого більше: функціональне, чисте, добре облаштоване.
Коли Сорайя вперше приймала його, вона нафарбувала вуста яскраво-червоною помадою, а очі – густими тінями. Йому не сподобався її липкий макіяж, і він попросив її зняти його. Вона послухалася та відтоді більше ніколи не фарбувалася. Старанна учениця, податлива, поступлива.
Йому подобається робити їй подарунки. На новий рік він подарував їй полив’яний браслет, на Курбан-байрам – малахітову чапельку, котра впала йому в око в сувенірній крамничці. Йому подобається її анітрохи не награне задоволення.
Його дивує, що дев’яноста хвилин на тиждень, проведених у жіночій компанії, вистачає, аби зробити його щасливим; його – чоловіка, котрий частенько думав, що потребує дружини, дому і шлюбу. Урешті-решт виявилося, що його потреби легкі й швидкоплинні, мов у метелика. Жодних емоцій чи радше жодних, окрім найглибшої, найнегаданішої: остинато[8] вдоволеності, що нагадує автомобільний гул і заколисує міського жителя, а для селянина скидається на нічну тишу.
Він думає про Емму Боварі, котра зі скляним поглядом вдоволено повертається додому, після того як цілий день невтомно трахалась. «Оце так блаженство!» – каже Емма, милуючись собою у дзеркалі. Ось блаженство, яке оспівують поети! Ну, якби нещасній примарній Еммі вдалося дістатися до Кейптауна, він би якось у четвер пообіді взяв її з собою, щоб показати, яким може бути блаженство: м’яке блаженство, пом’якшене блаженство.
А потім одного недільного ранку все змінюється. Він виходить у справах до міста; іде по Сент-Джордж-стрит, аж раптом помічає струнку фігуру в натовпі перед собою. Жодних сумнівів, це Сорайя в супроводі двох дітей, двох хлопчиків. Вони несуть згортки – ходили на закупи.
Якусь мить він вагається, а потім, не наближаючись, іде назирці. Вони зникають у «Рибній корчмі капітана Дореґо». У хлопчиків блискуче Сорайїне волосся й темні очі. Вони точно її сини.
Він минає корчму, а потім повертається й удруге проходить повз «Капітана Дореґо». Вони втрьох сидять за столиком біля вікна. На коротку мить Сорайя через скло зустрічається з ним поглядами.
Він завжди був людиною міста, почувався вдома серед течії людських тіл, де розповзається ерос і стрілами спалахують погляди. Але про погляд, що майнув між ним і Сорайєю, він одразу ж пошкодував.
На побаченні наступного четверга жоден із них не згадує того, що сталося. Однак спогад про це ніяково висить в повітрі між ними. Він не має жодного