– Розумію, – кивнула чародійка. – Це не страшно. Як давно в тебе були останні місячні?
– Це ти про що? – Ангулема аж підстрибнула, сполохавши курей. – Нічого подібного! Про зовсім інше справа!
– Тоді слухаю.
– Ґеральт хоче мене тут залишити, як у подальшу дорогу піде.
– Ох.
– Каже, – пирхнула Ангулема, – що не можна йому ризикувати моїм життям, і всяку таку дурню. А я хочу з ним іти…
– Ох.
– Не переривай мене, добре? Я хочу з ним іти, з Ґеральтом, бо тільки з ним я не боюся, що мене знову зацапає Одноокий Фулько, а тут, у Туссані…
– Ангулемо, – перебив її Регіс. – Ти говориш у нікуди. Пані Віго слухає, але не чує. Розбурхана вона лише одним: від’їздом відьмака.
– Ох, – повторила Фрінгілла, повертаючись до нього й примружуючись. – Про що то ви вирішили натякнути, пане Терзіфф-Годфруа? Про від’їзд відьмака? А коли ж він вирушає? Якщо можна мені знати?
– Може, не сьогодні, може, не завтра, – лагідно відповів вампір. – Але якогось дня напевне. Нікого не намагаючись образити.
– Я ображеною не почуваюся, – холодно відповіла Фрінгілла. – Вочевидь, якщо пан має на увазі саме мене. Повертаючись до тебе, Ангулемо, я запевняю, що справу виїзду з Туссану я з Ґеральтом обговорю. Гарантую: відьмак почує мою думку щодо цієї проблеми.
– Ну очевидно, – пирхнув Кагір. – Звідкись я відав, що саме так ви й відповісте, пані Фрінгілло.
Чародійка довго на нього дивилася.
– Відьмак, – сказала вона нарешті, – не повинен виїжджати з Туссану. Ніхто, хто бажає йому добра, не повинен його до того схиляти. Де ще йому буде настільки добре, як тут? Купається в розкоші. Має своїх потвор, на яких полює, при тому дуже непогано заробляючи. Його друг і товариш по зброї – фаворит пануючої тут княгині, та й сама княгиня до нього ласкава. Переважно через того суккуба, який навідувався в тутешні алькови. Так-так, панове. Анарієтта, як і всі шляхетні пані з Туссану, безмірно рада відьмакові. Бо суккуб перестав навідуватися – наче ножем обрізало. Тож пані з Туссану скинулися на спеціальну премію, яку з дня на день виплатять на рахунок відьмака в банку Чанфанеллі. Примножуючи те багатство, яке відьмак і так уже там накопичив.
– Красивий жест із боку пані, – Регіс не спускав з неї очей. – А премія заслужена. Нелегко зробити так, аби суккуб перестав навідуватися. Можете мені повірити, пані Фрінгілло.
– Я вірю. А так, при оказії, один із придворних вартових, як стверджував, бачив суккуба. Уночі на бланках Башти Кароберти. У товаристві іншої примари. Начебто вампіра. Обидва демони прогулювалися, присягався вартовий, а виглядали, наче приятелі. Може, ви щось знаєте про те, пане Регісе? Зумієте пояснити?
– Ні. – У Регіса й повіка не здригнулася. – Не зуміємо. У світі більше таємниць, ніж вашій світлості хоча б наснилося.
– Без сумніву, їх багато, – кивнула чорною голівкою Фрінгілла. – А стосовно того,