Субстандартне іпотечне кредитування й досі залишалося незначною часткою кредитного ринку США – кілька десятків мільярдів позик щороку – але його існування не викликало питань навіть у Стіва Айсмана. «Я гадав, що частково це наслідок нерівності в прибутках, яка тільки зростала, – пояснив він. – У цій країні розподіл прибутків завжди був трохи викривленим, і викривлювався він дедалі сильніше, а в результаті зростала кількість субстандартних клієнтів». Звісно, Айсману платили за те, щоб він тямив у субстандартних кредитах: Oppenheimer швидко стали провідним банком нової галузі, насамперед завдяки Айсману, який був її головним поборником. «З моєю допомогою багато субстандартних компаній стали публічними, – зізнається Айсман. – І всі вони розповідали історію про те, як „ми допомагаємо споживачам. Бо позбавляємо їх заборгованості за кредитною карткою з високою процентною ставкою і даємо їм іпотечну заборгованість із низькою ставкою“. І я вірив у цю історію». А потім дещо змінилося.
Вінсент Деніел виріс у нью-йоркському районі Квінз, без жодних переваг, які Стів Айсман сприймав як належне. Проте коли б ви з ними познайомилися, то вирішили б, що саме Вінні виріс у розкоші на Парк-авеню, а Айсмана виховали в маленькому будиночку на дві родини на Вісімдесят другій. Айсман був безсоромним, величним і полював на велику здобич. Вінні був обережним, недовірливим і цікавився деталями. Це був спортивний молодик із темним, густим волоссям і гарним обличчям, але його врода залишалася непомітною через стурбований вираз: рот завжди готовий скривитися, брови – поповзти вгору. Йому майже нічого було втрачати, і все одно скидалося на те, неначе він постійно непокоївся, що зараз його позбавлять якоїсь дуже важливої речі. Його батька вбили, ще коли Вінні був маленьким (хоча ніхто й ніколи про це не говорив), і його мати пішла працювати бухгалтером у фірму, що торгувала біржовими товарами. Вона самотужки виростила Вінні та його брата. Може, справа була у Квінзі, може – в тому, що сталося з його батьком, а може, Вінсент Деніел просто був так улаштований, але він ставився до всіх, хто його оточував, з дуже великою підозрою. З благоговінням, з яким один чемпіон говорить про іншого, більш визначного чемпіона, Стів Айсман зауважив: «Вінні загадковий».
Айсман був дитиною з верхніх верств середнього класу, і навіть трохи здивувався, коли опинився в Пенсільванському університеті замість Єльського. Вінні був дитиною з нижніх прошарків середнього класу, чия мати пишалася, що він узагалі вступив до коледжу, і пишалася ще більше, коли 1994 року Вінні закінчив Бінгемтонський університет і потім зумів улаштуватися в Мангеттені до Arthur Andersen, бухгалтерської фірми, яка за кілька років розвалилася через скандал із Enron. «Коли зростаєш у Квінзі, то дуже швидко усвідомлюєш, де лежать усі гроші, – каже Вінні. – У Мангеттені». Його першим