– І цей килим темно-синій? – запитала Ріццолі. – Більшість людей обирає для дому інші кольори. Схоже, це був килимок для машини.
– Взагалі-то цей відтінок, синій номер 8-0-2, давно став типовим для салонів люксових американських машин, таких як «кадилаки» і «лінкольни».
Ріццолі одразу зрозуміла, до чого веде Ерин.
– «Кадилаками» часто користуються на похоронах, – сказала вона.
– «Лінкольнами» теж.
Вони обидві думали про одне й те саме: робота убивці пов’язана з мерцями.
Ріццолі намагалася пригадати всіх людей, які можуть контактувати з мертвими тілами. Коп і судмедексперт, яких викликають на місце підозрілої смерті. Патологоанатом з асистентом. Бальзамувальник, розпорядник похорону. Візажист, який накладає макіяж, щоб покійний мав пристойний вигляд перед тими, хто любив його і прийшов побачити востаннє. Тіло проходить через конвеєр живих рук. Частки можуть потрапити до всіх і кожного, хто його торкався.
– Зникла жінка, Ґейл Їґер… – задумливо сказала Ріццолі, подивившись на Ерин.
– Що?
– У неї мати померла минулого місяця.
Джої Валентайн оживляв мертвих.
Ріццолі й Корсак стояли в яскраво освітленій гримерці бюро ритуальних послуг «Вітні» і дивилися, як Джої копирсається в косметичці «Ґрафтобіан». Усередині були крихітні баночки з хайлайтерами, рум’янами й помадами. Здавалося б, звичайна косметичка з театральним гримом, але ці креми й рум’яна були створені для того, щоб вдихнути життя в землисто-бліду шкіру мерців. Оксамитовий голос Елвіса Преслі в портативному магнітофоні співав «Love Me Tender», а Джої замазував розтини й отвори, які лишилися на руках покійниці від численних катетерів і внутрішньоартеріальних вливань.
– Улюблена музика місіс Обер, – пояснив Джої, продовжуючи працювати.
Інколи він позирав на три фотографії, пришпилені до мольберта, який стояв біля косметичної кушетки. Ріццолі припустила, що це фотографії місіс Обер, хоча та жінка не мала практично нічого спільного із сірим, змарнілим трупом, над яким зараз працював Джої.
– Її син каже, що вона фанатка Елвіса, – вів далі Джої. – Тричі їздила в Ґрейсленд[10] відвідати його музей і могилу. Він спеціально приніс цю касету, щоб я слухав, поки роблю макіяж. Знаєте, я завжди в процесі намагаюся слухати їхні улюблені пісні чи мелодії. Це допомагає налаштуватися. Про людину багато дізнаєшся з самої лише її улюбленої музики.
– А який вигляд повинна мати фанатка Елвіса? – запитав Корсак.
– Ну, розумієте, помада яскравіша, зачіска об’ємніша. Абсолютно не так, як у тих, хто слухає, приміром, Шостаковича.
– А яку музику слухала місіс Гелловел?
– Не пригадую.
– Ви лише місяць тому працювали з її тілом.
– Так, але я не всі деталі запам’ятовую. – Джої закінчив накладати на руки тональну основу й підійшов до голови, киваючи в ритмі «You Ain’t Nothing but a Hound Dog». У чорних джинсах і мартенсах він скидався на