– «Е-е-е… То така було проблєма. Моє баба бабила зáвжди, і вóйна була, і вона приймала, поки гет того… но, Богу дєкувати, ничо’, – вона всьо хрестилась, Бога молилась, шоб їй ничо’… А то баба… приїхали до єї – ходи… будять, пруз окно… стукают в окно, ходи, роди приймеш, те й те вродилось… Баба вийшла надвір, каже – я далеко не зайдý. Ми тебе, ка’, завезем. Їй вдало, шо вони на шось посадили, а вони її на гулляку (а то чурти приїхали). Її везлó-везлó, і туди привезлó, а вона бачить, шо то не тиї, шо треба. То баба сама себе спасала. Стали єї… а вона каже – «Де ж тиї роди, шо витé мене везéте?» А вони кажут: «Зара побачіш». Але вона побачіла… тепер фигури ставлять, а то – крижова дорога (та туди йде, а та туди), – а вона ’дразу з теї гулляки як упала на крижову дорогу – і всьо. А вони кажут: «Ну, спаслася». І вона всталась жіва. О. А є, вельми баби, єй ж тоже недобре».[86]
Характерно, що чорти в подобі «панів» дуже часто їздять добре запряженими бричками:
– «На Йвана в нас по зілля ходять, та й ми з сестров пішли. То ми рвемо собі, а так по полю коні такі їдуть з колісницею, такі червоні, гарні, – а ми ж на чужому полі, та й я кажу до сестри, шо сховатись треба, бо ми на чужому полі траву чиюсь толочим. Та проїхала та колісниця, а на ній панок такий гарний. А ми з сестрою пішли далі трави рвати – а сліду-то від тої колісниці нема… То таке було, власними очима бачила, не то шоб байка».[87]
– «То на самого Купала ми збирали лікарське зілля. Нам тато казав, які лікарства треба рвати, бо в мене дід був ворожбит, а мому батькові передав то. Ото рвем ми з сестрою, а я дивлюся, а то коні такі червоні, так як через дорогу від нас, а злякавсь так, і кажу: «Сховаймося за корні, бо зара[з] той хазяїн буде нас сварити, чо’ ми траву толочим, а ше де татові скаже». А сестра: «Де? Де?» Ми присіли, а потім як встали, то вже нічо’ нема, а вона каже: «Де? Я нічо’ не виділа». А я кажу: «Ходи, я тобі слід покажу», – бо то ж видно в траві слід, як проїдеця. А як ми прийшли – то ніде сліду ніякого».[88]
Доволі популярні в Україні бувальщини та оповідки про так звані «чортівські гулянки». «Пани» запрошують музиканта пограти на весіллі, а на ранок, коли «чортівня» втрачає силу, той виявляє, що він на купині, а частувався протягом усієї забави коров’яками:
– «Йшов я, каже, з свадьби (на баяна грав). Йду-йду, зайшов туди, де Йож живе. Як я туди зайшов – якась нечиста сила завела. Сів я на купині, і так ту гармошку ростягую, так граю… Грав-грав, коли, каже, де не взялись да: «Грай, дядьку, в нас сьо’дні весіллє», – а я все граю, а я все граю. Танцювали-танцювали, а тодє півні заспівали. Заспівали півні – всьо – ниде ничого немає. Я дивлюся – а я на купині, і ниде ничого немає».[89]
– «Коли діявол ходит? Удень, у час днє, на смеркý, як смеркає, сонце заходит, як сходит, і в час ночи. Ото його. Оден тоже, а во з Глуши, грав. Грав. На васіллі грав. ну, тим во грав, то ж ще за Польщи, –