Доброчесність не має бути зусиллям. Треба мати завжди і в усьому надію на благість. Тоді доброчесність стане для тебе потребою, звичкою.
Ми не прийшли з порожнечі. І ми не вроджені з нічого. Ми – посланці тих, що йшли перед нами. І до чогось дійшли. Щоб ми з того почали і теж до чогось дійшли. Се – безкінечний путь усіх і кождого. Залишаймо на сій дорозі надбань щось своє.
Се – наші віхи у безмірі вічности.
Я просто пливу. А инші думають: він знає, куди плисти, треба держатися його напрямку. І кидаються у ріку чужого досвіду, чужих сумнівів і помилок.
А я просто пливу – до берега.
Найбільше боїмося невідомого, непізнанного. Коли воно наблизиться, відкриється – у нас зароджується сила спротиву. Тому ворога, внутрішнього чи зовнішнього, слід якомога раніше викривати.
Буря вдалині страшніша, ніж над головою.
Кождий народжується з хистом. Та не кождий упізнає його в собі. Хтось злегковажить сим, хтось обере легші труди, хтось злякається покути. Я теж не зважився стати годованцем муз, хоча казали, що не обійдений талантами. Зате мав доволі знайомців серед людей творчости. І завсігди їх любив, тих, що вміють вилущити з соломи нашої юдолі зерно радости і передати се словом, барвою чи нутою. Вони яко ті блаженні, що ганяються за мрією і обіймають тіні…
Для сього треба мати не лише поклик, але й мужність.
Відкрити себе – цілком, у повну силу – можна лише чужим. Але не близьким, тим більше – не рідним. Ти їм знайомий до дрібниць і подивувань від тебе не чекають. Як і від себе. А світові ти чужий і осібний, тому цікавий. Бути самим собою в чужорідному гурті легше, ніж у рідному.
Знатне ліпше видиться на відстані.
Ми, українці, стійкі в трьох речах: у працелюбстві – на себе; у відчутті громади – для когось; у молитовній вірі – для Бога. Себто, ми власники-осібники, волелюбні й боголюбні.
Тому українці є європейцями.
Велика рятівна мудрість у тому, щоб не чекати подяки за заслужене; не чекати добра за добро; не чекати повернення боргів, але самому борги повертати.
Мудрість самозбереження.
Всяке діло піде легше й веселіше, якщо назвати його – служінням.
Просте слово, а як служить!
Від чого просвітні наші дні
– Чи буде ще просвіток моїм дням? – палко допитувався я в мудрого монаха, з яким сидів у таборі на Колимі.
– Буде, – відповів він.
– Гадаєте, що так хоче Бог?
– Так хочеш ти, – сказав він і повернувся у свій куток до молитви.
Чекають щастя примарного, проминаючи божисті дні…
Так чапля чекає дощу, стоячи по коліна у воді.
Майстерність і досвід – не браття. За незрілого мастака я десять досвідчених ремісників дам. Бо вправність – часто вроджене обдарування або здобуте світотворчим вишколом і терпінням серця. І в кождому випадку се є потреба краси. Вміння мистця,