І навіть якщо судиться тобі спізнати лише одну жінку, все’дно розкриється вона тобі в трьох лицях: насолоді, гіркоті й розраді. І нич не втратиш, ще й здобудеш. Але слід затямити: жінка нам не дається і не віддається; жінка – посилається нам.
Жінка – не поклик, а покликання.
Маленька дівчинка (було се в болотному краї Білої Руси) навчила мене, бувалого й тертого випробами бурлаку, безхитрісному способу мирного спочивку: «Засинайте з гарним спогадом – і усміх залишиться на устах до ранку». Так усе просто й мило.
Я й досі молюся, аби те дівча і її насіння мало високу долю.
Буває, чхнеш – і в очах аж просвітиться. І з хворотою так. Буває, заслабнеш тілом – а в душу наче яснота прийде. Може – щоб прояснити тобі нову потребу: як душа наша духом очищається, так і тіло треба звільняти від зайвини, що обтяжила.
Все держиться на коромислі рівноваги: як тілесне, так і духовне. І одне одним підпирається.
Все життя я тягнувся до високостей вселюдської культури. І все життя силкуюся обернути надбане для корисної потреби мого люду. Щоб зберегтися йому в здоров’ї, силі, волі, мудрости і майстерности. Себто – зберегтися і піднестися, яко народ. Власне, се і є головне моє служебне діло. Всі инші повинності – лише для обслуги його.
Кождому з вас теж можу нараяти: мостіть одну дорогу, прямуйте в один бік. Як той каменяр із молотом, бийте в одно. І тоді центр усього світу, сила всього живота вселиться у ваше служебне діло. І ви здобудете на сій ділянці виграш. Правда, треба бути готовим до того, що все инше, побічне, може змаліти і зникнути.
Такий закон концентрації сили. І водночас закон пожертви.
Давні люди, які придумували слова, були мудріші за нас. Вигадали слово «рай» і довго не думали над тим, як назвати свою материзну – край. Країна. Україна. Навіть крихітний клапоть землі може бути раєм, якщо є рай у серці.
А ми кажемо: добре там, де нас нема.
Коли поранити сосну, земля пошле їй через стовбур ліки – смолу, що затягне, загоїть рану. Хіба се не підказка нам?! Із ранами своїми звертаймося до землі, до природи, до Неба – і будуть нам ліки.
Бо хіба ми гірші, хіба маліші за дерево?!
Усім багатствам, усім вигодам, усім принадам і всім жінкам, які в житті були мені не доступні, складаю я нині подяку. Бо се були не втрати – а набутки, не поразки – а пожертви, не розчарування – а досвідчення. Втрачаючи дещо, набував я щось.
Недоступне – се не вершини, які ти не здобув; недоступне – се узбіччя, які ти минув на своїй дорозі.
Рятуйся чистотою
Коли мене запитують, що помогло мені перебороти лихоліття, вберегти себе і рівновагу духу, я довго не думаю над відповіддю: «Чистота. Чистота тіла, душі, потреб і помислів». У молоді літа се давало мені захист і снагу в протиборстві зі злом. У чистоті я був, як у броні. В поважному віці се є моїм опертям, становим хребтом, що тримає підупалі сили.
Кріпися