Увечері Ізабель готувала вечерю з того, що вдавалося знайти на ринку.
– Здається, що вони їдять тільки кроликів та помідори, – поскаржилася вона, ставлячи на стіл великий казанок. – Вдома у мене був вибір зі щонайменше дюжини видів м’яса.
– Хоча сама по собі Пікардія – не гастрономічний центр Франції, – зауважив Стівен.
– Тобі не подобалася їжа?
– Подобалася. Особливо обіди з тобою та Лізеттою. Проте не думаю, що у ваших місцевих ресторанах паризький гурман дуже б радів.
– Ну, тоді не треба було приїздити, – розсердилась Ізабель, сприйнявши це як критику свого вміння.
– Не сердься, – заспокоїв її Стівен, гладячи рукою по щоці. – А це все різець – я таким раніше не користувався, – пояснив він рану на руці.
– Тобі треба бути обережнішим. Сідай, у нас кролик.
Після вечері вони читали, сидячи обабіч каміна, спати лягали рано. Спальня розташовувалась у задній частині будинку. Ізабель пофарбувала там стіни та пошила нові штори. Її фотокартки стояли на дешевому комоді, а велика різьблена шафа ледь вміщувала її сукні. На ринку не було багато квітів, але завжди продавалася лаванда, яка тепер стояла у численних блакитних вазочках по цілому домі. У порівнянні із буржуазною розкішшю бульвару Гангу кімната здавалась порожньою. Присутність речей Ізабель для Стівена надавала цій кімнаті подібності до її старої спальні. У відкритому ящику іноді можна було побачити шовкові панчохи поряд із купками ніжної білизни з найкращої, яку лише продавали, тканини – вони трохи пом’якшували жорсткість голих дощок. У цій спільній спальні Стівенові були дозволені такі маленькі інтимності, на які ніколи не мав права навіть її чоловік. Спали вони теж разом, хоча близькість сплячого тіла Ізабель його тривожила і він часто брав ковдру і тікав на диван у вітальні.
Там він лежав один, роздивляючись стелю, або великий камін, або кухню та усілякі почорнілі кухонні приладдя, котрі висіли на стінах. У його думках та снах не було блакитного неба Лінкольнширу, столів з їдальні та перевірок на воші, він не жалів про те, що так раптово пішов від свого роботодавця і залишив його сам на сам із дозволами на імпорт, деклараціями та тюками бавовни, розвантаженими десь у доках Іст-Індії. Він думав про цей момент і наступний день, про ту капсулу існування,