чоловік повернувся додому після важкого дня на роботі, його так приголомшили сліпуча білизна й лискуча підлога, що він забув про свої турботи й підняв дружину на руки – ох, яка ж вона худенька. Таку треба підняв обережно, щоб не зламати. Яка ж вона гарна. Мила дівчина. Тримає хату в чистоті. Моєму Гарольдові треба знайти таку милу єврейську дівчину. Чоловік у телевізорі підняв дружину й закружляв із нею на руках, після чого вони вляглися на яскравій і блискучій підлозі на кухні, і Сара нахилилася на кріслі вперед, бо подумала, що, можливо, зараз станеться щось цікаве, але вони тільки й робили, що дивилися на власне віддзеркалення в лінолеумі; а тоді в телевізорі накрився по-художньому оформлений стіл і дружина усміхнулася Сарі такою хитренькою усмішкою, ніби ділилася таємницею, а її чоловік захоплено вигукував, який вона чудовий кухар, і Сара усміхнулася, підморгнула й не сказала йому, що це телевізійна вечеря, і щаслива пара дивилася за вечерею одне одному в очі, і Сара була дуже за них рада, а тоді вона перевірила свій гаманець і зрозуміла, що їй кілька днів доведеться обходитися без обіду, але воно того варте заради телевізора. Відмовлятися від їжі на користь телевізора їй була не первина; а тоді сцена змінилася іншою, до лікарні під’їхала машина, і тихими, асептичними коридорами пробігла до серйозноликого лікаря стурбована мати, а той розповів про стан її сина і про те, що вони намірялися зробити, щоб урятувати хлопчикові життя, і Сара нахилилася вперед і уважно слухала, співчуваючи матері й відчуваючи, як від страхітливо докладних пояснень лікаря, від усіх можливих наслідків їй стає чимдалі тривожніше, о Боже, це жахливо… просто жахливо. Лікар закінчив пояснювати матері всі варіанти розвитку подій і тепер дивився, як та бореться з дилемою: давати чи не давати лікарю згоду на операцію, а Сара нахилилася вперед наскільки змогла, зчепила пальці й сказала, дозволь йому… Так, так. Він хороший лікар. Бачила б ти, як він учора допоміг тій дівчинці. Такий вправний хірург. Віртуоз. Нарешті жінка кивнула на знак згоди й утерла сльози, що лилися з очей. Добре, добре. Тепер поплач, любонько. Він врятує твого сина. Сама побачиш. Кажу тобі. Він такий хірург. Сара дивилась, як обличчя жінки ставало дедалі більшим, а її страх і напруга – такими очевидними, що Сара аж легенько затремтіла. У наступній сцені в операційній Сара швидко глянула на годинник і полегшено зітхнула, бо до кінця серії залишалося кілька хвилин, тож скоро мати вже щасливо всміхатиметься, дивлячись на сина, а лікар казатиме їй, що все позаду, що все буде добре, а за хвилину лікарню вже покажуть з вулиці, але цього разу хлопчик ітиме поруч із матір’ю – ні-ні, він їхатиме в кріслі на колесах – до машини, і всі будуть щасливі, і вони сядуть у машину й поїдуть собі, а лікар дивитиметься на них з вікна кабінету. Сара відкинулася в кріслі, всміхнулася й розслабилася від свого таємного знання, що все буде добре. Її Гаррі іноді бешкетує, але він хороший хлопець. Усе буде добре. Колись він зустріне гарну дівчину, осяде і зробить матусю бабусею.
Сонце зайшло,
