Своє повітря – тепле та іскристе!
Та звідкись сум зловіщий вітер вишле,
Щоб кинуть серце у крижаний протяг:
Усе нове… І до старої вишні
Не вийде мати радісно напроти…
Душа з розбігу стане на сторожі,
Щоб обережно, але гостро стежить
Всі інші душі – зимні чи ворожі —
І всі глибокі поміж ними межі.
І часто серце запалає болем,
А щось гаряче аж за горло стисне,
Коли над рідним, тим же самим полем
Зависне інша, незнайома пісня.
Чекає все: і розпач, і образа,
А рідний край нам буде – чужиною.
Не треба смутку! Зберемось відразу,
Щоб далі йти – дорогою одною.
Заметемо вогнем любови межі,
Перейдемо убрід бурхливі води,
Щоб взяти повно все, що нам належить,
І злитись знову зі своїм народом.
Цей вірш, знаменитий своїм передбаченням, називається «Поворот». Олена Теліга написала його у 1932 році. В одному з листів (від 4 червня 1932 року) поетеса стисло пояснює його суть: «Я маю ще один вірш – поворот на Україну». Він уперше з’явиться друком у 1932 році в «Літературно-науковому віснику» Дмитра Донцова.
«Що ж послужило приводом до написання цієї поезії? – запитує Надія Миронець і сама ж відповідає: Олена підкреслювала не раз, що ніколи не писала віршів „на замовлення“, що їй потрібен особливий настрій, натхнення.
„…Не можу писати без цього „старомодного“ Натхнення“.
Настрій, що надихнув її на створення „Повороту“, з’явився від загостреного відчуття бездомності і бажання повернутися на рідну землю, яке завжди жило в душах емігрантів…»
Відчуття бездомності… Бажання повернутися на рідну землю…
Воно було притаманне не лише Олені Телізі. Леонід Мосендз теж написав вірш «Поворот», тоді ж написав свій «Поворот» і Олег Ольжич.
«Я така щаслива, що мій „Поворот“ дійшов до твого серця, – писала Теліга подрузі. – Цей вірш я дійсно писала „нервами“, і мені боляче було б, якби й цей мій настрій ти не зрозуміла. Тому я аж ахнула, коли ти в одному із своїх листів поділилася зі мною своїм бездомним настроєм, таким подібним на той, про який я пишу».
В іншому листі поетеса підкреслює, що «поворот на Україну є для мене найбільшою мрією, майже метою життя…»
Всі українці в еміграції – як вона, ота еміграція, вже набридла, в печінки в’їлася! – тільки й мріяли про повернення на Батьківщину.
Та Батьківщина була зайнята більшовиками, там душили українську культуру, та й саме українське життя. Не витримавши безпросвітності, покінчив самогубством Микола Хвильовий – то про яке повернення в Україну могла йти мова? Правда, Гітлер в Німеччині збирав сили для боротьби проти комунізму – принаймні так він заявляв. Відчувалося: рано чи пізно Гітлер зчепиться зі Сталіним, Німеччина нападе на СРСР. Дехто сподівався: якщо переможе Німеччина, може, з’явиться шанс для створення вільної від більшовицького іга Української держави? Можливо, два хижаки у взаємній війні знекровлять один одного, і тоді послабиться