– Що – з’їв? – не дуже чемно питаєте ви.
– Не знаю, бо в миску не заглядав. А тільки з’їв – і той… Перекинувся. Двох рочків до свого сторіччя не дотягнув. Отак воно…
І так само нечутно зникає, як і з’явився.
Дружина – категорично:
– Ти як знаєш, а я твоїх зонтів не їстиму і дітям не дам!
Смажите ви зонти самі. За всіма правилами кулінарного мистецтва: миєте, знімаєте із шляпок шкірку, обварюєте гриби окропом і нарізаєте шматочками. Кільцями ріжете цибулю і підсмажуєте її у маслі. А вже тоді, посоливши шматочки грибів, підсмажуєте і їх разом з цибулею. Як сік із грибів википить на сковороді – делікатес кулінарії – смажені гриби-зонти – готовий!
– Може, хоч посмакуєш? – миролюбиво до дружини. – Такі добрі, що й тарілку з ними з’їси.
– Чого б це я тарілки їла? – і по хвилі: – Не забувай, що у тебе двоє дітей.
– Спасибі за пораду!
…Серед ночі дружина – штовх під бік.
– Ти живий? Та чого ти мовчиш? Питаю, живий ти чи ні?
– Чого тобі? – схоплюєтесь ви.
– Живий… – полегшено дружина. – А то чую: уві сні регоче. Думаю, чи вже не від зонтів, бува?
– Приснилось, як ми тітку в автобус запихали.
– Гаразд, спи, штовхач, – дружина перевернулась з боку на бік. – Спи! Коли що – буди. А гриби, мабуть, усі поїв?
– Що ти! Там ще й тобі лишилося.
– Ну хіба що трошки вранці попробую. Та спи, спи…
І ви, засинаючи, щасливо посміхаєтесь. Як добре, що ви відкрили Присамар’я! Скільки ще у вас буде мандрівок у грибне царство!
3. Ох, лисички мої, лисички…
Чи знайдете ви таку організацію (підприємство, НДІ, завод, фабрику, фірму, комбінат, управління, трест чи, зрештою, якусь там патріархальну контору), де б не було грибівників?
То грибів ви можете не знайти, а грибівники завжди знайдуться, бо їх (на відміну від грибів) щороку множиться усе густіше й густіше. Бо їх, грибівників (на відміну від грибів), ніхто по-браконьєрськи не знищує, а якщо яка компанія випадково й загубить одного-двох, то на загальному поголів’ї учасників пікніків це, на жаль, аж ніяк не позначиться… Тим більше, що загублені під ранок неодмінно виберуться з лісу і точнісінько навпроти села, себто – навпроти сільмагу…
Є такі, але… Але не будемо відволікатися… гм-гм… нетиповими випадками.
Отож у червні справжні грибівники у згадуваних уже організаціях починають частіше од звичайного робити п’ятихвилинні перекури по півгодини, стають якісь неспокійні, по-змовницьки перешіптуються у закутках коридорів, гудуть, щось доводячи одне одному, і, зрештою, наелектризованою вервечкою сунуть у профком.
– Так що жито вже той… колос викидає. А під час колосіння з’являються гриби, що звуться колосовиками – білі, підосичники, підберезовики…
І тут голова профкому вчасно згадує, що вже минуло півроку, а він ще не провів жодного культмасового заходу, а звітувати ж колись