Ворожа куля таки випала їхньому роду – тільки прийняв її Лесик.
Не перелетів криваве море війни.
Не повернувся він до рідного краю, не вийшов росяним ранком з косою на луки, не посидів з вудочками біля Орельки, не цілував дівчат і дітей своїх не лишив у світі білому.
Чекав його батько аж до сорок сьомого.
А тоді прийшов папірець: у сорок третьому капітан О. Т. Щедрій не повернувся із бойового завдання.
Він не повернувся з польоту й досі.
Капітаном сина свого Щедрій не уявляє, бо так і не побачив його жодного разу в офіцерській формі з погонами. Син назавжди залишився в його пам’яті білявеньким хлоп’ям із щербатеньким зубиком, невгамовним Лесиком, котрий потай од батька-матері майструє собі за хатою крила…
А вишні квітнуть, а бджоли гудуть, а весни йдуть і йдуть, а старий все сина свого згадує та виглядає… А раптом… Серце не хоче змиритися, що сина немає, а пам’ять вічно жива, не хоче забути його образ.
А син усе не повертається з бойового польоту.
А наступної весни, як ховали Тараса Микитовича Щедрія, прилетіли до його двору із теплих країв двоє молодих лелек – він та вона. Пара хазяйновито оглянула колесо на тополі, і молоді лелеки, церемонно розкланявшись на колесі одне одному, скріпили тим ритуалом неписану свою шлюбну угоду.
Так у світі крилатих народилася ще одна сім’я.
Коли старого – геть білого у червоній труні – виносили з двору, лелече подружжя мостило собі гніздо на високій тополі.
А над ними, над селом, над Ореллю з Орількою, над усім приорільським краєм весняними вітрами дзвеніло високе голубе піднебесся, і молоді лелеки в злагоді гомоніли між собою: як то добре буде їм, коли вони навчатимуть у рідному небі дітей своїх високо-високо літати.
Бо крилатому роду – нема переводу.
Подорож до Самари Дніпровської
1. Відкриття
Чи знаєте ви, що таке Присамар’я?
Чи знаєте ви, що таке Самара Дніпровська?
«Знаємо, знаємо!» – вигукнете ви. Присамар’я – це басейн ріки Самари, а Самара – це ліва притока Дніпра, довжиною 311 километрів. Походження назви «остаточно ще не з’ясовано», запевняють топонімічні словники. Дехто вважає, що від татарського самарк, себто «волове ярмо». За переказом, татари розпинали на ярмі християн, які не хотіли приймати мусульманську віру.
Що ж, за гідронімічними словниками це, мабуть, і так. Самара – це ліва притока Дніпра, довжина 311 кілометрів. А ось, на думку професора Дніпропетровського університету, доктора біологічних наук А. Бельгарда, це – диво-дивнеє, це щось таке… принаймні значно поетичніше, аніж просто 311 кілометрів. Бо навіть професори іноді бувають поетами.
«Серед степових просторів Південно-Східної України район, що прилягає до середньої течії ріки Самари Дніпровської, являє собою дивовижне сполучення найрізноманітніших ландшафтів.