Тітка скоса зиркає на вашу корзину із симпатичними жовтими лисичками і невдоволено підбирає тонкі губи.
– Хіба то гриби? Казна-що таке!
– Та що ви! Лисички – то сонячна радість грибівника!
– Ага-ага, отак і мій Прокіп співав та все за лисичками бігав. Тільки з роботи, вмивається, причепуриться і – гайда. Лисички, кричить, – сонячна радість!.. І добігався. У прийми пристав. Під лісом вона, зміюка, живе. От вам і лисички, бодай їм!.. Вік би їх не бачила!..
«Говори-говори… – повертаючись до автобуса, подумки полемізуєш із тіткою. – При чім тут лисички? Треба було Прокопа свого міцніше тримати!»
– І де ото можна стільки ходити? – зустрічає нас біля автобуса повеселіла (перший-бо виїзд на лоно природи!) компанія. – Феді не бачили? Ну, того… слюсаря. Як гайнув по приїзді, так тільки й бачили його. Ото набере!
– Товариші, пора їхати. Бо й так забарились. Автобус лише до п’ятої зафрахтований. А на зворотну дорогу півтори години треба.
– Так Феді ж немає!
– От народ! І де його носить? Домовлялися ж… о третій – збір.
Хтось просить шофера посигналити.
– Немає сигналу, – з-під автобуса, із холодку ліниво озивається шофер. – Дома забув сигнал. Гукайте свого Федю самі.
Тоді наперед виходить керівник художньої самодіяльності.
– Нумо, братці, – бадьоро починає він і по-дириґентському махає руками. – Приготувалися! Раз-два-три! Хором: Фе-едю-ю-у-у!!! Та не ревіть, наче вас ріжуть! Мелодійніше, товариші!
– Фе-е-е-дю-ю-у-у, – врізнобій і не зовсім мелодійно тягне компанія. – Фе-е-е-е…
– … дю… дю… дю…. – лунає понад лісом.
– Нумо ше раз, товариші! Хором: Фе-е-е… Тягніть, кричіть! Людина заблудилася, а ви… Хором! Дружніше! Голосніше!..
Минає з годину. Від Феді – ні слуху ні духу. Знеможена компанія вже ледве-ледве хрипить:
– Фе-е-е…
– Фе-е-е…
Федя знайшовся аж через дві години, коли всі вже не те що кричати, а й навіть хрипіти не могли.
І де б ви думали, він був?
Та під сосною, поруч з автобусом!
Виліз Федя з ромашок, пострушував з себе мурахів, потягнувся смачно, невдоволено буркнув:
– Дома жінка поспати не дає: на роботу, Федю, на роботу… У неділю: вставай, Федю, килими витрушувати… Думав, хоч тут… так ви, як найнялися: Федю та Федю!.. Ну чого ви на мене повитріщалися? Давно не бачили, чи що? Ходімо краще гриби збирати. Хоч подивлюся, які вони…
4. Скільки днів щастя за життя набереться?
Відкриваємо перший-ліпший довідник про гриби.
«Білий гриб, боровик (їстівний, І категорія).
Загальний опис: шляпинка м’ясиста, у молодих грибів – світла, пізніше – каштанова або темно-бура, червонувато-коричнева, гладенька і суха. Шкіра не знімається. Діаметр 5—20 см. Округла, випукла.
Ніжка коротка, товста, дебела, трохи волокниста, брудно-біла, сірувата… Висота 4—20, діаметр – 6–8 см.
Смак і запах. Трохи солодкуватий, з приємним запахом».
Ви зрозуміли, що таке білий (БІЛИЙ!!!) гриб?
Ні?