Був, звісно, шанс, що насправді дядько перекидав цигарки з якоїсь іншої причини, але не в моєму стані ризикувати.
Цей також мав пістолет у кобурі – у солідній радянській закритій кобурі, але, крім «макарова», ще носив крихітний «зауер» в оперативці під пахвою. Крихітний, звісно, як на його або на мою ручку; а от для людини нормальної статури – якраз те, що треба. А для дівчини, то міг би й завеликим виявитись.
У будь-якому випадку дірка з нього була б не менш болючою, аніж із «макарова». Або й неболючою зовсім – бо, кажуть, якщо влучає у голову, то свідомість гасне швидше, аніж больовий сигнал досягає командного центру, чи як він там у нас зветься.
Крихітний пістолетик, та злий. І абсолютно неуставний, незаконний, несанкціонований, і так далі.
Будь-який конспіролог на моєму місці негайно придумав би гарну версію – що полювання йде персонально на мене. Що клятий Ігор – де він, гад, взявся на мою голову? – це лише одна з ниточок, за які мене смикають, або з важільців, якими мене натискають. Що ці двоє поліцейських, принаймні один з яких ветеран, що побував у гарячих точках, причому гарячих у всіх розуміннях – від клімату до військово-політичної обстановки – так от, що вони теж підставні. Й комбінація з автомобілями підставна, й оті троє придурків учора ввечері теж, просто керівники операції трохи не розрахували, й ситуація вийшла з-під контролю.
І знаєте що? Цілком може бути.
Але може й не бути.
Цілком може статися, що Ігор псих і втягнув мене лише у свої хворобливі фантазії, а не щось істотніше. Що вчорашня ситуація – малоймовірний, але все-таки лише збіг, бо таких розборок «у нас на районі» кожен вечір по кілька штук. Що копи справжні, просто непогані професіонали, а що принаймні один з них ветеран – ну так розвелося нас, ветеранів… Цікаві часи настали, по ветеранство далеко не треба їхати. Неподалік його роздають, одразу в двох областях. Не те що в старі добрі часи, коли голова Верховної ради змушений був летіти у Боснію, нагороди миротворцям роздати – всього лишень щоби ксиву отримати.
Учасник бойових дій, ага. Теж ветеран. По-своєму.
Малувато інформації для аналізу, ох, малувато.
Спитати б…
«Ветерана» певний час ні про що не спитаєш, а Микола закляк й лише похмуро зиркав то на мене, то в бік напарника.
Можна й спитати. Якщо правильно питати, а також мати час та натхнення, то відповість. На будь-які запитання. Причому ствердно. Навіть якщо запитати, чи не він, бува, завалив у дві тисячі першому ті два хмарочоси.
Одна проблема – перевірити його відповіді немає жодної можливості. Ані найменшої. А тому користі мені з його відповідей теж не буде.
Я визирнув із-за рогу. Біля машини жодного руху не спостерігалося, лише потріскувала радіостанція. Хай потріскує. Поки кнопочку «T» не